Боже зцілення, однак, не є чимось “нейтральним”: зрозуміти його можна саме як дар люблячого Бога, Який, зокрема, таким чином стукає у двері людського серця, завжди залишаючи при цьому людині вибір – відповідати чи ні…
* * *
Під цим оглядом дуже промовистим є відомий анекдот про одного режисера телевізійного каналу “Франс 3”, який знімав репортаж про дім Спільноти благословень у Кордсюр-Сьєль. Режисер мав намір створити сенсаційну програму про “християн, що живуть у спільноті життя”, а також про молитву за зцілення. При цьому відразу застеріг, що є агностиком, але прагне зняти правдивий репортаж і дасть нам переглянути його перед показом на телебаченні.
Ця людина вже багато років страждала на значну короткозорість і носила потужні окуляри. Одного дня він разом зі своєю знімальною групою вперше ввійшов у нашу каплицю; через десять хвилин один з працівників звернув увагу на те, що режисер забув надягнути окуляри, але, здається, непогано дає собі раду й без них. Здивований режисер був переконаний, що його окуляри на своєму звичному місці, тобто на носі. Однак знайшов їх у кишені. Після цього він здивовано подивився навколо себе й вигукнув, що нормально бачить без окулярів.
Коли ж вийшов з каплиці, знову виявив, що нічого не бачить без окулярів.
“Ви хотіли, щоб я впіймався на цей ваш трюк з Господом Богом!” – промовив іронічно. Але ми й самі розмірковували, як таке могло трапитися… Тим часом режисер повернувся до каплиці й знову здивовано ствердив, що цілком добре бачить без окулярів!
Одне слово, щоразу, коли перебував у каплиці, а також у деяких інших частинах дому, він бачив набагато ліпше, немовби вада зору зникала. Але тільки-но покидав ці місця, зір знову погіршувався. Члени його команди добродушно жартували з нього, твердячи, що з ним відбулося чудесне зцілення. А через два дні зйомок у спільноті режисер зізнався мені: “Щось відбувається, але вся ця забава з Богом мене зовсім не цікавить. Викидаю це зі своєї пам’яті”. Після цього впродовж решти часу зйомок він більше не зазнавав дії тієї благодаті “тимчасового зцілення”, яка, поза сумнівом, була усмішкою Господа Бога, адресованою цьому чоловікові… Ми вільні, неймовірно вільні: приймати чи не приймати маленькі (або великі) ознаки Божої любови!
Божий доказ чи знак Його милосердя?
Та щоби спробувати ліпше осягнути таємницю зцілення, треба, однак, повернутися до порушеного питання “доказу”. Насамперед слід усвідомити, що доказ і знак – це різні речі.
Доказ – результат інтелектуального пізнання й промовляє до розуму. Його слушність не підлягає обговоренню; а отже, він не спонукає до діялогу. Доказ представляють, але ніколи не пропонують. Його сила – як доказу – це сила блискавичного переконання. Він не активізує ні свободи, ні розуміння, а відразу проникає у сферу розуму, наукового пізнання. Натомість Бог, створивши нас вільними істотами, як твердить наша християнська віра, не може й не хоче доводити нам сам Себе. Це означало б для Нього заперечувати свої власні дари, зокрема даровану людині свободу. Подібно, якщо Бог дає нам змогу використовувати такий дар, яким на службі в правди є наш розум, то, спонукаючи нас до правдивого, правильного розуміння, Він ніколи не використає такої зброї, якою є доказ, бо це загрожувало б розладом чи навіть знищенням розвитку людського духу й пізнання. Це був би кінець дослідження Божих доріг, кінець пізнання таємниць, кінець повноцінного життя Божих синів і доньок.
На відміну від доказу, знак є пропозицією, адресованою нашим інтерпретаційним можливостям. Знак провіщає й об’являє ту дійсність, яка перевищує його. Врешті, знак – це щось просте – навіть якщо він чудесний, – оскільки його покликанням є самоусунення, у результаті якого на перший план виходить автор, якимось чином об’являючись. У цьому сенсі знак чекає на відповідь, яка належить до сфери віри й довіри.
Тому треба твердити й постійно повторювати, що благодаті зцілення – це Божі знаки, а не докази. Їх дано нам, щоб об’явити, принаймні частково, Того, хто обдаровує нас ними.
Чи в такому разі вони є знаками, призначеними лише для того, хто отримує зцілення? Певна річ, що ні! Отримання будь-якого зцілення можна порівняти з засівом зерна, яке сівач розкидає по цілому полі, надіючись на якнайбільший урожай. Інакше кажучи, знак призначений як для хворого, так і для тих, які скористаються тим, про що він свідчить. Тому свідчення людей – це дуже важлива справа, про що слід нагадувати особам, яких було зцілено.
* * *
Нещодавно зі мною заговорила одна п’ятдесятивосьмирічна жінка, якої я ніколи раніше не зустрічав, і з усмішкою сказала: “Чи Ви знаєте, що я взяла участь у суботній молитві за зцілення, яку організувала Спільнота благословень з Корд, і отримала зцілення?”
“Вибачте, але не пригадую. Коли це було?”
“Шість років тому”.
“А від чого Вас було зцілено?”
“Від раку з метастазами! Почався в грудях і дійшов до печінки. Прозвучало слово пізнання про жінку мого віку, яка страждала від тої самої хвороби, що й я, котру Господь якраз зцілює. Я не дуже розуміла, що відбувається. Але лікар, до якого я пішла наступного тижня, сказав, що я стала набагато здоровішою й що він такого зовсім не очікував. А через три місяці після цього він заявив, що я цілком здорова. І що взагалі не розуміє, як це сталося…”
Я був дуже здивований. “Отже, Ви кажете, що це було шість років тому? Чому Ви не поділилися цим свідченням раніше?”
“А, так… То я мала розповісти про це?”
Її відповідь збила мене з пантелику… Так, автентичне свідчення, поза сумнівом, спричинилося б до зміцнення віри багатьох інших хворих.
Проблема безкорисливости
Образ Бога, Який зцілює й таким чином демонструє нам знаки Своєї любови, закликаючи до того, щоб ми Його відкривали – передусім Його, а не саме зцілення, – викликає в декого певний неспокій.
Одного дня, коли я проводив реколекції для священиків неподалік від Цюриха, один з душпастирів поділився зі мною своїми думками: «Я розумію, що Бог прагне обдарувати нас зціленням як знаком, щоб об’явити нам Свою любов. Але чи не міг би Він хоча б часом оздоровлювати “безкорисливо”, з самого милосердя, просто для того, щоб принести полегшення?»
Цей священик цілком слушно поставив таке запитання, оскільки відчував, що сила Господа – чиста й безкорислива. Однак я провів з ним лише кілька хвилин, щоб пояснити йому, що думаю на цю тему. Чому ми наділяємо Бога людським способом мислення? Той, який об’являє знаки Свого милосердя, є Тим самим, котрий зцілює просто для того, щоб зробити добро. Те, що ми можемо розглядати інтелектуально як дві окремі дії, насправді є одним діянням. Немає жодної суперечности між тими двома підходами: проявляючи милосердя, Бог одночасно дає нам знак і об’являє Своє бажання полегшити наші страждання… І це є свідченням того, що Його любов цілком безкорислива!