Сестра Кері

У Євангелії від Матвія 9:29 Ісус каже такі слова: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!». Це значить, що ви маєте обрати віру в те, що Бог сильно благословить ваше життя. І це станеться за вашою вірою. Девід Чржан

Йов клопотався своїми справами і не мав нестачі ні в чому. Він був достоту таким, як безліч християн – чинив по-правді, важко працював, виховував сім’ю. Йов любив Господа. Біблія називає його найбільшим з усіх людей на сході – поки не прийшов сатана і не спробував знищити цього вірного Божого чоловіка.

Йов втратив усе. Буквально все. Біблія каже, що він утратив слуг, волів, овець, верблюдів, синів, дочок і дім. Коли курява спала, з колишнього багатства в Йова майже нічого не залишилося. Сучасною мовою ми класифікували би це як особистий економічний крах. Він утратив всі акції і дивіденди. Банківські рахунки і контракти. Його господарство обернулося в руїну. Усе, над чим він працював усе життя, пропало. Не впізнаєте себе? Можливо, вас спіткали фінансові труднощі або навіть банкрутство. Я знаю, що тепер для багатьох нас фінансова свобода – це чужомовне слово.

Деякий час Йов шкодував про те, що народився на світ, і звинуватив Бога у своїх муках. Він жадав смерти, але вона не прийшла. Історію Йова нерідко розказують, аби утішити стражденних, однак, згадуючи Йова, я часто думаю про таке: Бог ніколи не забороняв нам сумніватися в Його меті чи мотивах. Я чимало розповідав вам про свого брата Едді, однак у нас була ще й сестра, Кері. Вона народилася через п’ятнадцять місяців після мене, і моя сім’я завжди вважала її даром від Бога. Кері мала прегарне, шовковисте світло-руде волосся і глибоченні, розкішні карі очі, вона була привабливою й талановитою. Крім того, вона мала розумову й фізичну силу, яку я рідко в кого бачив.

Сталося так, що коли вона народжувалася на світ, як на лихо спізнився лікар, а медсестри страшенно хвилювалися і хотіли, щоб лікар обов’язково був присутній на пологах. Тому вони казали моїй матері робити все, щоб не дати моїй сестричці змоги народитися. Замість того щоб виштовхувати дитину, яка прагла чимскоріше вийти, матір боролася з природним інстинктом і стримувала Кері, поки не прийде лікар. Внаслідок цієї нездорової поради Кері забракло кисню в її мозочку, коли вона силкувалася народитися. Коли ж пологи врешті минули, немовляті поставили діягноз – пологова асфіксія, – що пророкував відставання в розвитку.

Коли Кері виросла, до неї прийшла ще й епілепсія. Лікарі приписували різноманітні ліки, намагаючись контролювати сестрині епілептичні напади, які були важкими та цілковито непередбачуваними. Вона раптово падала без пам’яті на підлогу, і ніщо не могло спинити те падіння. Через це Кері в дитинстві не раз ходила з розбитим носом, швами на обличчі й вибитими зубами.

Жодні ліки не могли зарадити недузі, і жоден медичний фахівець не міг знайти відповіді. Мої батьки возили Кері до всіх провідних медичних закладів того часу. Ніхто не міг допомогти сестрі. Тож наші батьки змирилися з реальністю, що моя сестра залишиться відсталою в розвитку і страждатиме від великих епілептичних нападів решту свого життя. Вона відвідувала загальну школу за програмою для дітей з особливими потребами, але невдовзі стало очевидно, що вона не дуже добре справляється порівняно з іншими.

Через часті напади найкращим виходом для всіх була спеціялізована програма. Кері завжди була попереду в спеціяльних програмах. Вона хутко здобула вплив і чималі симпатії. Моя сестра була приваблива, завжди усміхнена, а також мала неабиякий змагальний дух, і завдяки йому не раз опинялася на вершині.

Одним із улюблених занять Кері була участь у Спеціяльних Олімпіядах, які відбувалися щовесни. Вона змагалася в стрибку в довжину і софтбольному кидку та здобувала синю стрічку в обох дисциплінах кілька років поспіль. Але одного року сталося щось незвичайне. Усім було очевидно, зокрема й мені, що вона не змагається на максимумі можливостей, і через це здобула в дисциплінах відповідно червону стрічку за друге місце та білу за третє.

Коли я запитав Кері, чому вона не докладає всіх зусиль (як і мав би старший брат), її відповідь приголомшила мене. Вона сказала дуже просто й вкрай рішуче, що синіх стрічок їй уже задосить. Їй захотілося трохи інших барв. Тому вона хитромудро стрибнула саме на ту відстань, якої вистачало для другого місця, заробивши червону стрічку. Після того вона захотіла білу стрічку. А тому вона порахувала, як далеко кидати софтбольний м’яч, щоби посісти третє місце, забезпечивши собі стрічку того кольору, якого вона бажала. Така стратегія не мала для мене жодного сенсу. Як ви знаєте, я завжди прагну перемогти. Але Кері просто хотіла розширити свою колекцію стрічок.

Минав час. Кері далі боролася зі своїми недугами. Згодом її стан почав погіршуватися, і вона дедалі довше перебувала в шпиталях. Одного доленосного ранку моя матір зайшла до кімнати Кері і побачила, що та лежить без пам’яті. Кері страждала від жахливого нападу. Матір подзвонила 911. За якийсь час вона спостерігала, як медпрацівники виносять бездушне тіло доньки з дому і кладуть у «швидку». У шпиталі лікарі оживили її тіло, і ми всі сиділи біля кисневого апарата, дивлячись, як він надимає легені Кері. Було майже нестерпно тримати руку своєї сестри і слухати, як лікарі говорили сім’ї, що Кері ніколи не зможе одужати. Вона не прожила навіть 48 годин.

У молодому 32-річному віці моя відважна сестра позбулася життя через важкий епілептичний напад. Мої батьки, брат і я мусили зробити вибір того дня, коли померла Кері. Чи триватиме життя далі? Як нам далі бути?

Я не заперечую, що матиму не одне питання до Бога, коли потраплю на небо. Я не розумію, чому я, найстарший із трьох дітей, залишився жити. Я не розумію цього взагалі. Я не розумію, чому моя сестра померла в 32 роки, а брат – у 28. Хоч скільки я намагався, але не зміг осягти, чому мій брат зробив той вибір, який зробив, або чому він мав заплатити за той вибір своїм життям. Я не розумію, чому моя талановита й обдарована сестра все своє життя ковтала ліки, щоби контролювати важкі напади епілепсії. Я просто цього не розумію. І навряд чи я дізнаюся, чому мій брат і сестра мали витерпіти стільки страждань до того славного дня, коли стрілися з Ісусом віч-на-віч.

Але я тішуся іншим знанням: Бог не покликав нас розуміти. Він не сказав Йову: «Я хочу, щоб ти розумів, а тому накреслю для тебе дорогу і поясню, чому саме ти втратив усе». Так само Він не пояснював американському народові, чому дозволив економіці пережити таку скруту. І не викликав Він на загальні збори тих, хто втратив рідних під час недавніх землетрусів, аби пояснити, чому сталися такі трагічні події. Він сказав оце: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Пр. 3:5-6).

Попередній запис

Довіртеся, покайтеся і сповніться віри

Наступний запис

Під пильним наглядом Бога