Одна з наших найбільших потреб у царині емоційного і духовного здоров’я – це існування здорових психологічних меж. Ми маємо вміти сказати «ні» злу, зокрема й тому, що походить від наших кривдників. Та як це не сумно, але подеколи нам бракує сили повставати проти нього.
Мері намагалася виявляти любов до всіх у своєму житті, але щоразу, коли її стосунки вимагали чогось іншого, ніж «любов», вона впадала в розпач. Якщо стосунки вимагали її бути сильною і давати відсіч, як сказано в Матвія 18:15, картаючи того, хто грішить супроти нас, – Марія не була здатна на це. Вона відступала, коли хтось сердився на неї чи критикував.
З роками вона все болісніше відчувала, як її пригнічує й контролює чоловік. Він вдавався до чимраз більшого насильства щодо неї та дітей, навіть почав сильно пити. Коли вона розповідала друзям, усі радили їй висунути йому ультиматум. Він мав або звернутися по допомогу, або піти геть. Щоразу, коли Мері намагалася поговорити про це з чоловіком, він страшенно сердився, і вона відступала.
Зрештою Мері знайшла групу підтримки, в якій збиралися дружини алкоголіків. Члени групи допомогли їй порадами і підтримкою, якої вона потребувала, коли виникали конфлікти. Отримуючи від групи необхідну допомогу, вона розуміла, що тепер має до кого звертатися, коли її становище буде погіршуватися. Їй не доведеться відступати, оскільки знала, що поряд будуть друзі. А друзі робили для неї те, чого навчає робити Біблія: «Тому то опущені руки й коліна знеможені випростуйте, і чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось» (Євр. 12:12-13). Ми потребуємо тих, хто дасть нам силу та дисципліну дотримуватися встановлених меж у певних складних ситуаціях.
Ми бачили, як драматично змінюється життя і сімейне становище багатьох людей, які заручилися підтримкою своєї групи, щоб протистояти злу. Вони ніколи б не змогли зробити цього самотужки, як свідчить багаторічний досвід. Але за допомогою надійних стосунків вони знайшли ту силу, якої потребували, щоб здійснити зміни.
Фундамент для агресії
Часто ми вважаємо агресію чимось негативним. Однак агресія також буває позитивною, допомагаючи нам досягати цілей у житті. Пасивні люди не знають, як використовувати свою дану Богом агресію, щоб іти у світ, боротися і досягати цілей, які поставив перед ними Бог.
Патрик був якраз таким. Характерний для нього синдром «пасивного чоловіка» став наслідком того, що його виховував дуже пасивний батько і владолюбна матір. Чимало його мрій не змогли сповнитися, а обов’язки залишилися невиконаними. І він, і його дружина були розчаровані. Оскільки Патрик не міг спиратися на приклад сильних чоловіків, яких так потребував, щоб усвідомити власну силу, він продовжував зволікати і поступатися.
Коли Патрик врешті потрапив у добру групу підтримки з кількома сильними чоловіками, там він знайшов взірець, яким ніколи не був його батько: іти у світ, бути сильним і боротися. Ми не можемо засвоїти якостей, яких ніколи не бачили; ці чоловіки показали йому взірець для самоідентифікації, щоб стати сильним чоловіком, яким його хотіла бачити жінка. Добрі стосунки в нашій новій родині, родині Божій, можуть дати нам те, чого не могла забезпечити нам наша сім’я.
Підбадьорення і підтримка
«Змагатися добрим змагом віри» непросто, і ми часто потребуємо безпосереднього підбадьорення від Бога і Його Слова (див. Рим. 15:4; Фил. 2:1). Але Біблія наголошує також і на тому, що ми повинні підбадьорювати одне одного: «А щоб знали і ви щось про мене, та що я роблю, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і в Господі вірний служитель, якого послав я до вас на це саме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він потішив» (Еф. 6:21-22).
Часто ми вважаємо апостола Павла духовним гігантом, сповненим такої глибокої духовности, що він нічого не потребував від інших. Однак він не раз пише, що заохочення і любов інших допомогли йому перебути важкі часи. Ми ніколи не буваємо настільки «духовними», щоб обходитися без заохочення, яке дає нам Бог через інших людей. Саме так Він замислив: «Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!» (Проп. 4:9-12).
Взірець
Чимало людей походять з родин, в яких не навчають Божих заповідей і не подають прикладу ходити Божими дорогами (Втор. 6:7; Пр. 22:6). Такі люди не готові робити те, без чого годі досягти щастя й успіху в житті. Ми не маємо нічого, що раніше не було нам дано (див. 1Кор. 4:7). Усі ми стикаємося з такою неготовністю в деяких царинах життя, де не могли спиратися на взірці, яких потребували. Як ми бачили вище, це може бути нездатність встановлювати межі або відчувати брак сили. Подібний брак може стосуватися багато чого іншого, наприклад: співчуття, чуйности, любови, подружжя, кар’єрного зростання, розваги, таланту і навички, прощення, опанування статевих ролей і так далі. Ми всі походимо з дисфункціональної сім’ї, з сім’ї Адама – людського роду. Усі ми, виростаючи в такій сім’ї, не досягаємо зрілости. Бог подивився на нас і сказав: «Ви, любі, потребуєте чогось більшого, ніж допомоги. Ви мусите починати все з самого початку». Ми не можемо просто почати з того місця, де опинилися; ми мусимо «вродитися з висоти» і стати як діти. Ми мусимо наново вчитися жити в Його сім’ї із Ним як Отцем.
Бог дає нам тіло Христове, щоб воно виховувало нас, а також посилає інших людей, щоб вони навчали й настановляли нас. Павло не раз наголошував це, заохочуючи людей брати з Нього приклад і згодом бути прикладом для інших (див. 1Кор. 4:16-17; Тит 2:3-8). Він називав Тимофія своєю дитиною в Господі і був для нього прикладом того, як належить жити. Згодом Тимофій зміг стати взірцем християнського життя для інших. Таким способом Божа сім’я передає свою здорову спадщину так, як бажав цього Бог дітям Ізраїля.