Емоційне оздоровлення має чимало аспектів, але одним з найважливіших джерел зцілення всякого емоційного розладу є печаль. Ми повинні оплакати болісні події, болісні втрати, нерозділену любов, розчавлені мрії і чимало інших ран, які завдає нам життя. Врешті-решт ми оздоровлюємо їх усіх, переживаючи процес смутку. Саме тому Ісус сказав: «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» (Мт. 5:4). Він також сказав, що ми зможемо зростати, якщо відпустимо, «втратимо» старе життя, а це важка втрата, яка викликає глибоку скорботу (див. Мт. 16:25).
Однак ми не можемо втратити й оплакати те, що мусимо оплакати, не знайшовши на заміну чогось нового. Саме тому деякі люди не можуть пережити емоційну кривду, завдану в дитинстві, або безупинно й намарне шукають любови і зцілення в батька й матері, які не можуть цього їм дати: такі люди ніколи не могли оплакати старе через брак чогось нового, яке замінило би те, що їм належить оплакати.
Печаль вимагає нових стосунків. Ми потребуємо зв’язку з Богом та з іншими, аби забути те, що втратили. Павло навчав коринтян, що коли в них буде зв’язок із ним, то вони зможуть збутися своїх інших «пристрастей» або емоційних пут, які «тіснять» їх: «Уста наші відкрились до вас, коринтяни, серце наше розширене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою говорю, немов дітям розширені будьте й ви!» (2Кор. 6:11-13). Чимало людей не зцілюються, тому що ніколи не «роблять широким своє серце» перед іншими людьми в Христовому тілі, щоб здобути підтримку й нову опору, на які змогли б обпертися, оплакуючи те, що їм потрібно забути. Оздоровлення без печалі не існує, як не існує печалі без підтримки й нової любови.
Конфронтація і дисципліна
Одного дня я (Генрі) мав конфлікт із Джо, нашим штатним працівником, щодо одного з придбань, і дуже розсердився на нього. Він також розсердився на мене, і наша розмова скінчилася на жахливій ноті. Коли ми зустрілися згодом того ж вечора, я сподівався, що члени нашої команди побачать, яким нерозумним він був, і разом зі мною докорятимуть йому за таку модель його поведінки, яка завдала нам чимало клопоту.
Зустріч почалася з моєї пропозиції обговорити проблему і докорити Джо. Я виклав свої аргументи, а тоді слово взяв Джо. Я сподівався, що інші члени групи долучаться до дискусії і підтримають мене. Але не сталося, як гадалося. Усі натомість стали докоряти мені за те, як я поставився до Джо. І далі розповіли, що мали такий же досвід зі мною, про який говорив Джо. А один навіть пригадав конфлікт, який стався багато років тому!
Я просто не міг повірити. Хоча саме я зазнав від нього кривди, усі докоряли мені! Вони нагадали мені про ті випадки, коли я не слухав їхньої думки і відразу починав сперечатися. Я здивувався. Я вважав себе постраждалим, але правда була в тому, що я мусив змінити модель стосунків. І це була корисна, хоч вельми болісна річ, яку я довідався про себе.
Цей інцидент продемонстрував вкрай вагомий біблійний принцип цінности «надійних людей» у нашому житті: ми потребуємо їх для конфронтації і дисципліни. Члени моєї команди досить сильно любили мене, щоб докорити мені і сказати, де я мав би змінитися. Я не усвідомлював потреби того, що повинен змінитися. І якби не вони, то я, імовірно, не знав би цього досі. Я їх потребував, і навіть про це не здогадувався!
Це вкрай важлива думка. Ми найчастіше несвідомі саме тих царин, де найбільше потребуємо змінитися; або ми знаємо про них, та не хочемо їх визнавати; або знаємо і відкрито проти них повстаємо. Усі ці три постави потребують втручання ззовні. Ми потребуємо, щоб наші брати й сестри нагадали нам про нашу поведінку, дорікнули б нам за невизнання і протистояли б нашому бунту. Якщо ми будемо дотримуватися такої кривдної чи грішної моделі поведінки, то правдивий друг мусить прийти нам на допомогу і врятувати нас від нас самих.
«Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!» (Гал. 6:1). Біблія ясно говорить про потребу того, щоб ми говорили одне одному, як саме потрібно змінюватися, і наголошує також на природі таких стосунків. Вони мусять бути смиренні, чесні, лагідні. Саме в цьому суть «благодаті та істини».
Якщо ж ми не чуємо такого докору, то Біблія не дозволяє нашим братам і сестрам просто нехтувати гріх. Вона велить бути іще суворішими до нас, зійтися і спільно повстати проти наших недобрих звичок:
«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі» (Мт. 18:15-18, виділення моє).
Цей процес «втручання» може виявитися дуже болісним і конфліктним, але вкрай важливо, щоб ми рятували одне одного від цілковитої катастрофи. Я вже бачив не один раз, як вдавалося виправити справді жахливе становище завдяки втручанню і любові вірян, які зібратися разом і докорили другові, що потребував цього.
Дисципліна і конфронтація – це два найкращі дари, які ми одержуємо від своєї «нової сім’ї» в тілі Христовому завдяки надійним стосункам, що в ній панують. Ми мусимо дбати про те, щоб шукати такі надійні стосунки, а також пильнувати, щоб не стати людьми, яких Біблія зве «дурними», людьми, які не зважають на докори інших (див. Пр. 12:5; 15:5; 17:10). Інакше ми станемо на шлях руйнування та інших «ненадійних стосунків».