Подружню пару не треба сприймати як суму двох осіб, а родину – просто як збільшення сім’ї. Подружжя – це єдиний організм, або система, в якій рухам однієї частини відповідають рухи й реакції інших. Окрім того, спілкування та комунікативну поведінку слід розглядати не лінійно, тобто в усьому шукаючи приховані причини та можливі наслідки, а з циркулярної перспективи. Саме це характеризує всі стабільні людські системи, з огляду на їхні функції.
Наприклад, шкільні проблеми дитини можуть породити в батьків безліч взаємних звинувачень щодо того, хто є відповідальним за невдачу. Наростаюче напруження між батьками позначається на дітях (найбільше на найменших та найчутливіших), скажімо, на доньці підліткового віку, яка вже переживає кризу через зміни у фігурі. Якщо вона дотримується строгої дієти всупереч волі батьків, то так чи інакше буде залучена до подружньої війни, повторюючи, мовляв, вона «вже не маленька і їсть, коли хоче». Це може призвести як до анорексії, так і до булімії, що змусить батьків відкласти всі сварки, аби дбати про дитину, стан здоров’я якої вже встиг досягнути критичної позначки. Коли ж їй стане краще, то батьки здмухнуть куряву зі старих сварок і розпочнуть нові.
Чоловік звинувачує дружину в проблемах доньки через зацикленість на їжі, та ж у відповідь закидає йому, що він не цікавиться родиною та її потребами.
Назріває розлучення. А трагізм ситуації загострює вже не тільки хвороба доньки, а й поведінка сина, котрий почав вживати наркотики (щоби вплинути таким чином на батьків? Хтозна…). Система розвалюється на очах.
Рух одного спричинив рухи інших – так, як у людському тілі функціонування одного органа зумовлює і зумовлене функціонуванням інших.
Гарним прикладом з життя може стати взаєморозуміння між членами екіпажу вітрильника, коли їхні дії, нехай і самостійні, мають інтегруватися в дії інших осіб, особливо якщо треба зробити різкий маневр або протистояти бурі. Окрім того, коли вони входитимуть у порт, то мусять маневрувати згідно з правилами, щоби пришвартуватися серед інших кораблів.
Аналогічно і в родині слід утримувати рівновагу між збереженням індивідуальности та засадами взаємозалежности між членами однієї групи та взаємодією з іншими групами чи системами (школа, лікарня, суд, робота тощо).
Кожна система має свої межі із зовнішнім світом, а також внутрішні кордони, які визначають простори автономії та відповідальности її членів. Як вітрильник та екіпаж. Окрім функцій, межі визначають і приналежність. Можна піднятися на вітрильник, щоб оглянути його та погостювати на ньому, але не це робить вас членом екіпажу.
Межі родинної системи не треба вважати товстими мурами античного замку, адже насправді це зелена огорожа квітучого саду. І кожен може увійти в нього й отримати в подарунок знак дружби чи любови.
ВИСНОВКИ
Після одруження роман життя, який кожна особа писала спочатку разом зі своєю родиною, а потім самостійно, пишеться й надалі, але вже чотирма руками. Сильні руки землероба або делікатні руки хірурга; руки, що пахнуть господарським милом або забруднені друкарськими фарбами; руки, які пригортають або ж стиснуті в кулаки; руки, відкриті на привітання або задоволення; руки, в яких пульсує кров; тендітні руки молодят або сухі руки чоловіка та дружини, котрі вже відсвяткували не один ювілей… Доки на це воля Божа, ці чотири руки писатимуть історію родини.
Деякі розділи розповідали про зустріч двох життів, інші – про емоційність та сексуальність, народження дітей, їхнє зростання та виховання; також є розділи про роботу, фінансове становище родини, побутові речі, повсякденність та вільний час. Окремий розділ присвячено духовним аспектам подружнього життя, кілька слів написано про те, що подружжя є також взірцем «добрих громадян». Без належного аналізу обов’язків, а не тільки прав, суспільство як структура дестабілізується, а інститут родини переживає не найкращі часи.
Ми побачили, що зв’язок на все життя має багато вузлів та вузликів, деякі з яких треба зміцнити, інші ж – розв’язати, і дуже непросто зрозуміти, де одні, а де інші. Кожен партнер є носієм власних моделей існування та поведінки, які необхідно переосмислити в рамках нової родини та пристосувати до нових меж. Чимало подружніх пар часто до цього не готові або просто не хочуть так чинити. Їх лякають перші ж труднощі, які нагадують про тягар відповідальности, котру часто сприймають як гальмо особистої свободи.
Водночас подружнє життя містить у собі і може вивільнити значні ресурси. Тут я маю на увазі можливість народжувати дітей, яку кожна особа зберігає в лоні свого розуму і яка завдяки подружжю лише зміцниться. Відчути ніжний дотик іншого і мати змогу відповісти взаємністю: це дозволяє легше впоратися із численними повсякденними справами та пережити неспокійні ночі (навіть якщо хтось і хропить). Відчуття, що інший належить і не належить нам, як нам належать і не належать діти, допомагає встановити контакт на основі поваги до цих «інших», яких ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху.
Ми або переконані в цьому, або ж не сприймаємо такої дійсности. Це не формальність, адже в сучасному світі ми постаємо перед черговим нашестям варварів. Не йдеться про численних іммігрантів з далеких країв, а про чоловіків і жінок, одягнених у пурпур і шовк, які турбуються лише про свій бенкетний стіл та ексклюзивний імідж, у той час як бідні вдовольняються рештками з їхніх столів[1].
Наш західноєвропейський світ, який протягом століть уже загартувався, переживаючи численні випробування (зокрема й справжнє нашестя варварів) та історичні переміни завдяки суміші релігійности та розчарування, самопожертви та егоїзму, не може зберегти справжніх моральних цінностей та розбудувати спільність, оминаючи родинне питання. «Майбутнє людства приходить через родину (…). Вона є першою й незамінною школою суспільного життя»[2].
Цю рису родини необхідно зміцнити, забезпечивши, починаючи з ненароджених іще дітей, максимальну церковну, культурну, соціяльну та економічну підтримку.
КІНЕЦЬ
[1] Це асоціяції з притчею про багача, який просив у Авраама про місце в раю, куди було прийнято жебрака Лазаря, який марно стукав у його двері (див. Лк. 16:19-31). У цьому ж Євангелії від Луки (див. 16:10-13) є ще одна згадка про ідолопоклонство достатку: «Не можете Богові й мамоні служити».
[2] Див. FC, 45; 86.