Аарон (етимологія цього імени невідома; деякі біблісти припускають, що гебрейський корінь цього слова означає ясність або просвітитель): Син Амрама і Йохвєди (2 Мойс. 6:20); очевидно народився перед тим, як фараон видав був едикта про дітовбивство гебрейських немовлят чоловічої статі; походив із Левієвого племени (2 Мойс. 6:16 і наст.); рідний брат молодшого від нього на 3 роки Мойсея (2 Мойс. 7:7) та старшої від нього рідної сестри Маріями (2 Мойс. 2:4); взяв за дружину Елішеву, дочку Амінадава (2 Мойс. 6:23); мали четверо синів: Надава, Авігу, Елеазара та Ітамара (4 Мойс. 26:60); Бог покарав смертю Надава й Авігу, бо вони легковажно ставилися до Божих наказів і під час жертвоприношення самовільно принесли перед Господнє лице огонь не з кадильного вівтаря, а з чужого забороненого (3 Мойс. 10:1-5; 4 Мойс. 3:4 і 1 Хронік 24:2). Під час покликання Мойсея Бог настановив Аарона на 83-му році життя бути речником Мойсея (устами, пророком – 2 Мойс. 4:14-16; 7:1); Аарон був ельоквентний (красномовний), Бог обдарував його ораторським талантом; був прибічником Мойсея в часі виходу Ізраїля з Єгипту (2 Мойс. 7:6); з Хуром підтримував Мойсеєві омліваючі руки в молитві під час битви Ісуса Навина з амалекитянами (2 Мойс. 17:10,12); супроводив Мойсея на Синайську гору, щоб одержати Божий Закон (2 Мойс. 19:24); міг із Мойсеєм, своїми синами та 70 старшими бачити Божу славу (2 Мойс. 24:1). Спроневірився Богові, солідаризуючись із народом у виготовленні золотого тельця (2 Мойс. 32:1-6; Дії Ап. 7:40), докоряючи разом із своєю сестрою Маріямою Мойсеєві, що він взяв собі за жінку чужинку, кушитянку, цебто етіопську муринку (4 Мойс. 12) та виявляючи невіру з Мойсеєм при добуванні води із скелі (4 Мойс. 20:12). Особливе значення Аарона полягає в тому, що Бог доручив йому і його нащадкам священство й цим самим служіння в святині, що продовжувалося в Ізраїлі 1600 років (2 Мойс. 28:1, 29, 41-43; 29:9; 40:12-15; 3 Мойс., розділи 8 і 9; 4 Мойс. 3:10, розділ 16 і 17:1). Також Ааронові і його синам доручено було благословляти нарід (4 Мойс. 6:22-27). Бог підтвердив покликання та священицькі права Аарона, прийнявши його жертву (3 Мойс. 9:23-24), через чудо Ааронової палиці, яка зацвіла й випустила дозрілі мігдали поміж палицями або жезлами всіх інших ізраїльських племен; жезл або берло – це відзнака влади, що його носив кожен князь (4 Мойс. 17:16-28) та врешті через покарання левитів: Корея, Датана й Авірона з 250 прибічниками, що зчинили бунт проти Мойсея й Аарона (4 Мойс. 16). Аарон, як первосвященик, являє собою символ Ісуса Христа (Євр. 5:4). Помер на горі Гор на границі едомського краю у віці 123 років (4 Мойс. 20:22-29; 33:38-39). Про вищість Христового священства над Аароновим іде мова в Посланні до Євреїв 7.
Аваґта (батько долі, причина щастя): Один із 7 евнухів-управителів перського царя Ахашвероша (Естери 1:10).
Аваддон (знищення, безодня, прірва, провалля): Так називається ангол безодні, який випровадив із безодні сарану, що мучила людей, які не мали на чолі Божої печатки (Об’явлення 9:11). В поетичній мові це слово означає місце знищення, загибелі, загину, царство смерти (Пс. 87:12; Прип. 15:11; 27:20; Йова 26:6; 28:22; 31:12). Звідси й рабини під цим словом розуміють частину пекла (аду, шеола). Гебрейське ім’я Аваддон перекладане на грецьку мову словом Аполлон, що означає губитель, погубник.
Авакум (обіймати, тримати когось в обіймах, за гебрейським значенням цього слова; пахуча рослина “васильки”, за асирійським значенням цього слова): Один із 12 малих пророків. Жив і пророкував в Юдеї за днів царя Йосії, десь коло 627-586 рр. до Хр. Провідною думкою його пророцтва були слова: “А праведний житиме своєю вірою” (Авакума 2:4). Інакше кажучи, вірою в Господа та в Його Святе Слово віруюча людина забезпечить собі вічне життя. (Книга Пророка Авакума).
Август (шанований, поважаний): Перший римський імператор, названий у Новому Заповіті Царем Августом (Єв. від Луки 2:1). Народився 63 року до Хр., син Кая Октавіяна й Атії, дочки Юлія, яка була рідною сестрою Юлія Цісаря. Його виховником головно був Юлій Цісар, який і зробив свого питомця (вихованця) своїм спадкоємцем. Після вбивства Юлія Цісаря молодий Октавій (згодом Кай Юлій Цісар Октавій) брав участь у володінні імперією разом із Антонієм та Лепідом у т. зв. тріюмвіраті, цебто у володінні імперією трьох осіб. Коли останній помер, то Цісар Август поділився владою імперії з Антонієм. Переможна битва під Акціюмом 31-го року до Хр. остаточно вирішила питання верховної влади в імперії на користь Цісаря Августа, цебто він став тепер єдиним імператором. Проте Кай Юлій Цісар Октавій, щоб нарід і далі думав, що існує ще республіка, свідомо уникав будь-якого зовнішнього вияву свого абсолютного самодержавства Формально він зрікся необмеженого володіння, а признав сенатові верховну владу, застерігши собі право номінації всіх вищих військових і цивільних урядовців в імперії. Після переможної битви 31-го року до Христа сенат привітав його, як римського імператора, й 27-го року надав йому титул Августа. Отже він володів Римською імперією від 27-го р. до Хр. до 14-го року по Хр. Помер він 14 р, по Хр. в Нолі, в області Кампанії, Італія, проживши 76 років. Тісно співпрацював із Тиверієм і записався в історії як великий володар, що помірковано й розсудливо вживав своєї абсолютної влади.
Першою ланкою-кільцем, що зв’язали Цісаря Августа з історією Нового Заповіту, був Ірод Великий. За його царювання народився Ісус Христос. По смерті Ірода Великого імператор Август поділив його царство, Палестину, поміж трьох його синів (Луки 3:1).
Авді (мій слуга):
- Предок співака Етана (1 Хронік 6:29).
- Батько Кіша за днів царя Єзекії (2 Хронік 29:12).
- Син Елама, взяв собі чужинку за жінку (Езри 10:26).
Авдон (раб, кріпак, прислужник, служитель, шанувальник):
- Син Гіллела, пір’атонянин, із Єфремового племени, був суддею над Ізраїлем 8 років, відомий багаточисленною родиною, – мав 40 синів і 30 онуків (Суддів 12:13-15).
- Син Шашака з голів племен Веніяминового роду (1 Хронік 8:23, 28).
- Первенець Єіїла й Маахи (1 Хронік 8:30; 9:35-36).
- Син Міхина, урядовець у царя Йосії (2 Хронік 34:20; 2Царів 22:12-14. Авдон і Ахбор – це та сама особа).
Авед-Неґо (слуга Неґа. Неґо або Небо чи Нево – це ім’я халдейського бога науки та знання, те саме, що в єгиптян Тот, в греків Гермес і в римлян Меркурій): Халдейське ім’я, надане Азарії, який був одним із 3 друзів Даниїла на дворі Навуходоносора, За грецьким текстом – Авденаго (Даниїла 1:7; 3:13-14; Нево – Ісаї 46:1; Єремії 48:1).
Авель (ім’я багатозначне; головніші з них такі: пастух, син, віддих, подух, пара, туман, туманний, сумовитий, сумний, хвилевий або тимчасовий. Сучасна наука відкидає погляд, що ім’я Авель походить від слова “марнота”, “нікчемність” або “порожність”): Другий син Адама й Єви, брат Каїна (1 Мойс. 4), Бог прийняв його жертву. Каїн вбив його через заздрість. Авелева кров голосить із землі про покарання злочину, але Христова кров на Голгофі промовляє краще, ніж Авеля, про прощення й помилування (1 Мойс. 4:10; Євр. 12:24). У Новому Заповіті Авель править за приклада віри, праведности й він названий першим героєм віри й першим мучеником (Євр. 11:4; Матвія 23:35; 1 Івана 3:12).
Він був богобійний, праведний та на противагу Каїнові являє собою зразок богомольця-поклонника, який був до вподоби Господеві.
Форму “Авель” чи “Авел” часто зустрічаємо в географічних назвах Палестини-Ізраїля, як складову частину топографічного назовництва, наприклад: Авел (2 Самуїл. 20:14-19), Авел-Мехола (Суддів 7:22; 1Цар. 4:12; 19:16), Авел-Міцраїм понад Йорданом поміж Єрихоном і Мертвим морем (1 Мойс. 50:11), Авел-Шіттім у Моавських степах на північному сході від Мертвого моря (4 Мойс. 33:49) тощо.
Авесалом (батько спокою): Син Давида й Маахи, дочки Талмая, гешурського царя (2 Самуїл. 3:3). Третій син Давида, його улюбленець, пишався своїм зовнішнім вродливим виглядом, його волосся важило 200 шеклів (2 Самуїл. 14:26). Коли Амнон знеславив свою сестру Тамару, то Авесалом виступив в обороні її чести, наказав убити Амнона, а сам утік до Ґешуру, де царював його дядько Талмай. Пробув там 3 роки й на прохання Йоава Давид дозволив Авесаломові вернутися до Єрусалиму (2 Самуїл. 14).
Але Авесалом надуживав доброту свого батька Давида. Він підступом здобував собі прихильність народу та плянував збройним повстанням захопити царський трон. Після завзятих мінливих боїв вкінці Давидові війська виграли вирішальний бій. Авесалом стрімголов утікав на мулі, що підбіг під гущавину великого дуба, а Авесаломове волосся заплуталося в галуззя дуба, мул перебіг і він повис на дубі. Опісля Йоав узяв три стріли та вбив їх у серце Авесалома, що ще живий висів на середині дерева. Коли сумна вістка про смерть Авесалома досягла Давида, то він гірко плакав і голосив сильним голосом великої жалоби: “Сину мій Авесаломе, сину мій! Сину мій Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!” (2 Самуїл. 18:1 і наст.; 19:1).