Я не вважаю старіння аж таким цінним процесом. Так, воно має і гарні сторони, але…
У певному віці мої гормони неначе збожеволіли. Що я бачу сьогодні, дивлячись у дзеркало? Грушу. Куди поділася моя талія? Шкіра втратила свою еластичність. Мої сили слабшають, тепер мені потрібен довший відпочинок. Сиве волосся важче впорядкувати. Час від час появляється незнайомий біль то тут, то там, і пам’ять могла би бути кращою. Часто забуваю імена добре знайомих людей. Іноді йду по щось до кімнати, та, прийшовши туди, навіть уявлення не маю, чого, власне, шукаю.
Події минулого в моєму житті не залишилися без наслідків. Я дуже швидко виснажуюся, інколи мушу боротися з депресією. Після довголітнього внутрішнього протесту нарешті мушу визнати, що постійно потребую медикаментів. Шкода, що я так довго відтягала їх приймання. Слід було раніше слухати свого лікаря. Та я йому дуже вдячна. Завдяки лікам я стала більш врівноважена та можу з радістю переживати кожен день.
Нещодавно трирічна внучка запитала мене: «Бабусю, чому ти мастиш руки кремом від сонця?»
«Бачиш ці коричневі плями на моїх руках? Я хочу, щоб від цього крему вони більше не з’являлися», – пояснила я.
«Дивись, у мене також коричневі плями, – відповіла вона і показала дві маленькі ранки від опіків. – Мені також треба крем від сонця».
Ця весела історія демонструє дві сторони старости: разом зі змінами в тілі приходить особлива радість, яка відчувається в стосунках з дітьми та молоддю. Попри те, що навіть одноденне перебування з внуками дуже виснажує, я насолоджуюся тим, що можу бути частинкою їхнього світу та брати участь в їхніх іграх. Це зовсім інше, ніж материнство. Я можу впливати на них позитивно, однак не несу відповідальности за їхнє виховання.
Часто запитую себе, звідки я черпала сили для виховання своїх дочок? Тепер ми з Гайнцом маємо змогу вести розумні бесіди з нашими старшими внуками. Це так захопливо слухати, що їх цікавить та чим вони живуть.
Старіння, на мій погляд, має ще й інші переваги. Труднощі в житті допомагали мені зростати. Тепер я точно знаю, у що вірю і що для мене важливо. У мене лише одне бажання – щоб ця твердість характеру на старості не перетворилася на впертість! Нарешті припинилися постійні пошуки місця в житті. Я більше не прагну доводити людям, що я – хтось.
Попри те, що в старшому віці я турбуюся про свою зовнішність, ця турбота вже не така панічна, як у молодості. Я навчила приймати себе такою, якою є. Це означає, що я вже не піддаюся модним новинкам, які мені не підходять.
Моє життя сповнилося. Ще трохи і я вийду на пенсію, мушу одні справи довершити, до інших навіть не братися. Думаю, що ми з чоловіком переживемо багато цікавого, перебуваючи разом на пенсії. У мене з’явиться час, щоб здійснити кілька мрій, наприклад відсвіжити свої знання грецької мови. У списку пріоритетів на першому місці моя сім’я, спілкування з людьми та молитва. Звісно, мене не тішить те, що моє тіло слабшає. Однак дуже радію з усе більшої зрілости.