Витвір мистецтва можна оглядати під різними кутами зору, та щоразу він випромінює нові, інакші смисли. Не так багато коментаторів нашої притчі зупиняються на тому, щоб докладніше розглянути роль слуг, вважаючи її надуманою. Насправді ж, відчувається сильна напруга між двома частинами притчі: з одного боку, слуги беруть участь у радісній зустрічі батька з молодшим сином, а з іншого, один з них сповіщає старшому, який повертається з поля, те, що відбувається в домі. Всі слуги присутні при зустрічі між батьком і молодшим та виконують отримані накази: їм веліли принести найкращу одіж, одягнути сина, дати йому на руку перстень і сандалі на ноги, зарізати годоване теля і веселитися. Слуги також почули, з яких мотивів батько наказує зробити всі ці речі: син «був мертвий і ожив». Слуги служать милосердю і не мають жодної можливості протистояти безмірному співчуттю батька. Їм залишається лише виконувати свою функцію: одягнути молодшого сина у втрачену гідність і влаштувати свято. Важливо те, що батько не одягає свого сина у втрачену гідність сам, а залучає слуг, щоб вони стали учасниками милосердя.
У другій частині один зі слуг відповідає на запитання старшого сина, обмежуючись словами: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв» (Лк. 15:27). Протилежність між слугами в першій частині і слугою в другій частині просто разюча і показує, що цей останній зводить милосердя господаря до рівня несправедливості супроти старшого сина. Слуга обмежується тим, що розповідає йому про зарізане теля і фізичний стан молодшого. Він не згадує про співчуття батька до сина, ані про ті вчинки, в яких він брав участь, а лише що батько наказав зарізати теля. Слуга також мислить за логікою відплати, яка ґрунтується на заслугах, а не на милості. Слуга добре знає, що коли для молодшого сина зарізали найкраще теля, то старший не отримав навіть козеняти, аби повеселитися з друзями. Іншими словами, слуга немовби каже старшому синові: дивися, якого ти маєш батька! Твій вірний послух вартує менше козеняти, а розпущеність твого брата вартує найкращого теляти. Саме новина про теля розпалює гнів старшого брата.
У своєму безмежному милосерді батько залишається сам перед старшим сином і в очах слуги, який зводить його співчуття до підрахунку відплати. Тож у відносинах милосердя між батьком і двома синами слуги відіграють протилежні ролі: як слуги милосердя, щоб повернути втрачену гідність, розділяючи радість господаря, або як ті, що вважають несправедливим надмірне милосердя батька до віднайденого сина.
Від притчі до життя: зустріч із Закхеєм
Три так звані притчі про милосердя не потребують інтерпретації, а самі інтерпретують життя кожної людини: вони надають життю сенс і спонукають до його переосмислення. На перший погляд між Ісусом, Який оскверняє Себе споживанням їжі з грішниками, і головними дійовими особами трьох притч необхідно заповнити певну прогалину: добрий пастир, господиня і милосердний батько з усією очевидністю відсилають до співчуття Бога. До чого ж тут Ісус, якщо лише Богові належить право відпускати гріхи?
Зустріч із Закхеєм (Лк. 19:1-10) стирає межу між способом дії Бога і способом дії Ісуса; погляньмо, яким чином це відбувається. Етапи зустрічі відомі всім: при воротах Єрихону збирається цілий натовп, зустрічаючи Ісуса, Який здійснює подорож до Єрусалиму. Закхей – один із гурту людей. Але він той, хто збагатився, збираючи податки. А така робота вважається нечистою, бо прирівнюється до лихварства. Низький на зріст, Закхей не може побачити Ісуса, тому вилазить на дерево сикомору. Там його помічає Ісус і повідомляє, що буде в його домі. Митник приймає Ісуса з величезною радістю, та нарікання народу лунають так гучно, що долинають до вух Закхея. Тоді митник привселюдно обіцяє половину свого майна віддати убогим, а якщо когось покривдив, то повернути вчетверо.
Переломний момент зустрічі проявляється в заяві Ісуса: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» (Лк. 19:5). Дієслово «потрібно» відсилає не стільки до того, що Ісус бажає від Закхея, скільки до волі Божої, яка от-от має сповнитися: нам слід було би пояснити його в значенні «потрібно для Бога». Де дієслово ще більше наближає притчу про милосердного батька до реального життя Ісуса, Який їсть із грішниками: слова «веселитись та тішитись треба було» (Пор. Лк. 15:32), вимовлені батьком у притчі, тепер стають отим «потрібно» при зустрічі із Закхеєм.
Задум Божий сповняється щоразу, як Ісус визнає нагальність милосердя до грішників. На те є воля Божа, щоб до Закхея прийшло спасення. Такого роду спасення, яке не можна відкладати – воно має сповнитися сьогодні («Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!»), зрівноважується словами «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів» (Лк. 19:9). Зустріти Ісуса – означає розгледіти милосердне обличчя Бога, Який завжди думає про спасення грішників; таке спасення сповняється при зустрічі сьогодні. Аж до останнього свого подиху Ісус шукає спасення грішника: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!», – запевняє Він розбійника, який на хресті просить Ісуса згадати про нього (Лк. 23:43).
Одним реченням передається милосердя Боже, яке пронизує ціле життя Ісуса: «Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» (Лк. 19:10). Ісус врятував заблукану вівцю, знайшов загублену драхму, вийшов назустріч загубленим синам. Любов Бога до грішників викликає любов поміж людьми, що надзвичайно глибоко висловлює Федір Достоєвський у своєму творі «Брати Карамазови», коли вкладає в уста російського монаха Зосими такі слова: «Браття, не бійтесь гріха людей, любіть людину і в гріху її, бо це ж і є подобою Божої любові й вершиною любові на землі» (Частина II, книга 6, розділ 3).