Коли Ісусу було дванадцять років, Він в Єрусалимському храмі під час Пасхального тижня обговорював релігійні питання з деякими провідними теологами країни. Він не лише «вислухував їх і запитував їх» (Лк. 2:46) – що можна було чекати від підлітка, – а й відповідав на запитання, які вони ставили Йому, тож «усі, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям» (Лк. 2:47). Під час Його громадського служіння учні Ісуса мали перевагу отримувати користь від цієї дивовижної мудрості. Вони бачили натовпи, здивовані Його вченням, «бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні» (Мт. 7:28-29). Коли Він проповідував у Своїй місцевій синагозі в Назареті, Його слухачі були здивовані й запитували: «Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?» (Мт. 13:54). Служителі, яких послали, щоб заарештувати Його, повернулися до своїх начальників з порожніми руками, пояснюючи, що вони не насмілилися покласти на Нього руки, бо «чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік!» (Ів. 7:46). Чому ж саме хрест судився Тому, вчення Якого просвітило і докорінно змінило мислення незліченних людей?
Інші пам’ятали або чули, як «Він ходив, добро чинячи» (Дії 10:38), і як, побачивши людей у скруті, Він виявляв милосердя до них (див. Мт. 14:14). Одного разу «безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону» (Лк. 6:17) посходилися, щоб послухати Його. Однак, замість насолоджуватися Своєю популярністю, Він залишився «тихим і серцем покірливим» (Мт. 11:29). Його поведінка не змінювалася й тоді, коли Його ображали: «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував» (1Пет. 2:23). Так само й апостол Павло писав про «лагідність і ласкавість Христову» (2Кор. 10:1). На відміну від людей, зосереджених на собі, Ісус «не Собі догоджав» (Рим.15:3), постійно ставлячи інтереси інших вище за Свої. Чому ж саме хрест судився такому, як Він?