Спосіб реагування

Величезний вплив на реакцію жінки мають почуття. Наприклад, коли світитиме сонце, реакція на конкретну ситуацію буде зовсім іншою, ніж тоді, коли все «йде шкереберть», а за вікном – сльота. А до цього ще варто додати гормональні зміни, пов’язані з циклом плідности жінки. Одно слово, поведінка жінки значною мірою залежить від її актуальних відчуттів. Це ставить у безнадійну ситуацію тих чоловіків, які, маючи найліпші наміри, намагаються повністю зрозуміти прояви жіночої поведінки. Чоловіки, дайте собі святий спокій. Це завдання неможливо виконати. Адже самі жінки часто не можуть зрозуміти власну поведінку!

Ти, чоловіче, повинен навчитися належно поводитися з жінкою, яка поводиться непередбачувано і незрозуміло. Ти повинен навчитися виправдовувати її саме з огляду на власні почуття. А також ти повинен бути для неї захистом, своєрідним плащем, який оберігає її від життєвих негод. Ти призначений бути поруч із жінкою, щоб захистити її від життєвої глупоти в той момент, коли вона втратить контроль над почуттями. Це може відбуватися і тоді, коли почуття дуже позитивні (ейфорія), і тоді, коли вони дуже погані (депресія).

На жаль, багато чоловіків, усупереч своєму покликанню, навмисне викликають у жінки стан сильних емоцій, щоб використати її, неспроможну опиратися, для власної приємности. Подібне може відбуватися і за фальшивого втішання жінки, яка переживає розпач. Тут можна дати дуже просту пораду, як впливати на жінку, щоб поліпшити в її очах образ чоловіка, дати їй надію на оздоровлення подружжя. Замість того, щоб пояснювати і доводити, замість того, щоб снувати гнітючі логічні висновки, достатньо зважати на її почуття. Треба дарувати жінці таку приємність, яка стосується краси і добра.

Найпростіший жест, квітка, добре слово чи звичайні обійми можуть зробити більше, ніж довгі пояснення. Якщо витривало повторювати ці жести, а також не кривдити дружину, то це розіб’є стіну її неприхильности. Варто звернути увагу на те, що, плануючи приємності для дружини, треба зважати на її смак. Наприклад, не варто купувати їй квитки на боксерський поєдинок (окрім тих рідкісних випадків, коли дружина належить до запеклих уболівальниць, хоча я особисто не хотів би мати таку дружиноньку).

Думаю, тут варто навести приклад із життя. У вересні прийшов до родинної порадні чоловік. Він у відчаї – дружина вимагає розлучення! Обом от-от мало виповнитися по сорок років, а одружилися вони після «несподіваного» зачаття їхнього сина. Цікаво, що мотивом приходу цього чоловіка було те, що він подумав про єдину дитину в сім’ї, про сина, який у травні наступного року прийматиме Перше Урочисте Причастя. Чоловік запевнив, що не може повестися так зі сином. От інші діти під час урочистості стоятимуть разом з обома батьками, а як почуватиметься його син?!

Отож, цей чоловік вирішив зробити все, що від нього залежить, щоб помиритися з дружиною. Проявляв дивовижну рішучість. Він щиро розповів про свої провини, які справді були великими. Численні сварки, нанесення тілесних ушкоджень, одного разу сусідам навіть доводилося посеред ночі викликати поліцію, щоб чоловік трохи втихомирився. А ще він якось викинув через балкон… шафу. Бо ту шафу купила теща, а він не хотів, щоб вона купувала йому меблі. До слова, одна колега дружини нещодавно розлучилася і «щиро» підтримувала її в намірі подати на розлучення.

На щастя, вони не мають можливости жити окремо. Тому в одній кімнаті мешкає дружина зі сином, а в другій – відкинений чоловік. У холодильнику поділилися полицями. Дружина ставиться до чоловіка, як до порожнього місця, навіть не відповідає, коли він вітається. Уявіть собі в такій атмосфері бідного переляканого восьмирічного хлопчика. Чоловік запитав мене, що робити. Я запропонував йому вдатися до оздоровлення подружжя. Він запитав, чи ми встигнемо до травня. Я не міг цього гарантувати, але ствердив, що шанс є. Почалася боротьба, яка вимагала надлюдських зусиль та терпеливости в очікуванні результату.

У таких ситуаціях, якщо це тільки можливо, я раджу пацієнтам сягати до надприродних джерел сили, до таїнственної благодаті – сповіді, причастя, ревної молитви та участи в Божественній Літургії. Якщо це можливо, то не лише в неділю. Спочатку цей чоловік приходив на розмови щотижня. Ми розробили «стратегічний» план, який більше нагадував детальний сценарій. Цей простий чоловік не міг сам придумати, що доброго він може зробити.

Отож, ми вирішили, що він даруватиме квіти. Спочатку не троянди, бо була небезпека, що можна дістати ними в обличчя. Перші квіти відразу опинилися в смітнику, але чоловік був готовий до цього. Також він почав запарювати дружині каву, адже вона завжди після обіду випивала філіжанку кави. Спочатку чоловік готував не надто гарячу, бо кава могла опинитися на його голові. Але кава опинилася в раковині. Необхідною умовою було перестати сваритися з дружиною.

Поволі всі ці дрібні жести, які мій пацієнт витривало повторював, почали приносити позитивний результат. Напруження ослабло. Дружина почала допускати думку, що можливо все-таки вдасться налагодити стосунки. У березні вона сама прийшла до мене на консультацію. Потім вони прийшли разом. У травні, у день Першого Урочистого Причастя, їхній син стояв поруч із батьками, які помирилися. Я не хочу стверджувати, що далі їхнє життя нагадувало ідилію. Ні, різні труднощі все ще виникали, бо і чоловік, і жінка були емоційно незрілі до подружжя. Та все ж вони були разом.

Чоловіки реагують по-іншому. Вони реагують розумом. Вигадують власні реакції. Так діється,
починаючи з підліткового періоду, коли гормони роблять з хлопця чоловіка лише у фізичному вимірі. Зрозуміло, що для того, аби стати чоловіком у повному значенні цього слова, хлопець повинен ще довго і важко працювати. Було б добре, якби кожен хотів взятися за це. Так чи інакше, підліток починає реагувати «по-чоловічому» і вигадує. Він швидко здобуває вміння створювати логічні ланцюги.

Могло б видаватися, що порядний чоловік, який все вигадує, повинен… бути святим. Він не має різноманітних емоційних пасток, в які настільки легко потрапляють жінки. Однак чоловіки часто потрапляють у пастку власного розуму. Вони довіряють розумові (я – розумний!) навіть тоді, коли їхнє мислення сходить на манівці й починає виправдовувати його препогану поведінку.

Як це відбувається? Коли чоловік у важливій справі поводиться спонтанно, завчасу не обдумавши власну поведінку, то після неї починає вигадувати, чому повівся саме так, а не по-іншому. Гадаю, зрозуміло, яка пастка в цьому прихована. Так діють захисні механізми, і чоловік легко (адже він уміє майстерно створювати логічні ланцюги) додумує вигідну ідеологію, яка виправдовує його поведінку.

Хтось сказав, що немає такої підлости, до якої чоловік не міг би придумати власну ідеологію. Кожен шляхетний чоловік мусить про це знати! І конструктивно цього боятися, щоб у міру можливости остерігатися тієї ідеології в житті. З досвіду моєї праці виразно бачу, що логічна і зв’язна версія подій в очах чоловіка всі провини приписує дружині. До тієї міри, що чоловік уміє виправдати навіть побиття дружини: «Так, я б’ю дружину. Знаю, що це жахливо, не терплю цього, але… я справді мушу. Я роблю це для її “добра”. Бо лише тоді, як вона добряче дістане, то починає розуміти, про що йдеться».

Як далеко можна зайти в самовиправданні, спробую проілюструвати з допомогою прикладу. Після восьми років подружнього життя чоловік зрадив дружину і пішов до коханки. Всі шоковані. Цілком порядний чоловік, віруючий, знаний і люблений. Я знав це подружжя. Коли чоловік зрадив дружину, вона була в справді жахливому стані. Я розмовляв із нею чимало годин, щоб якось повернути цій жінці радість життя. Потім вирішив по-чоловічому порозмовляти з чоловіком.

Зазвичай я розмовляю лише з тими особами, які самі приходять просити допомоги. Цього разу я зробив виняток і створив ситуацію, за якої ми були змушені зустрітися (я відвідав його маму, знаючи, що цього дня він також там буде). Наша «розмова» тривала менше хвилини. Я навіть нічого не встиг сказати, а він ствердив: «Я знаю, що повівся жахливо. Я зрадив дружину. Однак тепер вирішив жити чесно. Більше не зраджуватиму!» Потім повернувся і вийшов, навіть не попрощавшись із мамою.

Я, наївний, спочатку подумав, що цей чоловік вирішив помиритися з дружиною. Як я помилявся! Він зрадив дружину і був із коханкою. Тепер, щоб повернутися до дружини, йому довелося б «зраджувати» коханку і відмовитися від усього, що він їй наобіцяв. Але він уже хоче бути чесним і… не зрадить коханку. Треба визнати, що таке мислення, хоч і карколомне, та все ж логічне.

Як вберегти себе від такого вигадування ідеології, яка виправдовує всі можливі помилки? На щастя, є готові способи, як захистити себе від такої згуби. Найпростіший спосіб полягає в тому, щоб перенести свою ситуацію на інших близьких осіб. Це полягає в тому, що замість того, аби годинами мізкувати, чи ти добре ставишся до дружини, подумай, чи ти хотів би, аби колись твій зять в аналогічній ситуації так само поставився до твоєї доньки, як ти сьогодні ставишся до своєї дружини? Багатьом чоловікам відразу повертається «зір», і після такого запитання вони помічають свої помилки.

Наведу ще один приклад. Дружина у відчаї розповідає про нестерпну ситуацію в своєму подружжі. Чоловік, повернувшись із роботи, сідає за газету, комп’ютер або телевізор. І навіть не озивається до дружини. На її спроби якось почати розмову він цинічно відповідає: «Що ти від мене хочеш? Все гаразд. Я працюю. Утримую родину. По кнайпах не ходжу. Навіть не курю. Коханок не маю. Якщо маєш якісь проблеми, то йди до психолога, а ще ліпше – до психіятра». У сім’ї ростуть дві доньки, які люблять тата, але також з ним не розмовляють.

Я раджу цій жінці, щоб вона делікатно запропонувала чоловікові спосіб, який спонукає чоловіка задуматися про власну поведінку. Однак вона на чергові слова чоловіка: «Іди до психіятра, я не можу собі нічим дорікнути» вигукнула до нього: «Цікаво, що ти сказав би, якби колись зять так ставився до твоєї доньки?» Чоловік, навіть не задумуючись, відповів (перепрошую, та я все ж процитую): «Прибив би паскуду». Це був початок складного процесу оздоровлення цього подружжя.

Зміст