Дві ложки
В одному заможному домі був гарний звичай: на великі прийоми запрошували одного або двох убогих. На одну з таких гостин запросили двох волоцюг, які випадково були в тій місцевости. Вже наприкінці обіду один з них помітив, як його товариш спритно ховає до кишені велику срібну ложку. В нього прокинулася заздрість, що не він перший до цього додумався, тому вирішив помститися товаришеві.
Звертається до господаря:
– Ви були дуже гостинні й щедрі для нас, тому на знак подяки я хотів би показати всім гостям малий фокус.
– Звичайно, запрошуємо! – заохочує господар дому.
Волоцюга бере іншу срібну ложку, подібну до тієї, що вкрав його товариш, і каже:
– Уважно дивіться на цю ложку. Я кладу її до своєї кишені. А зараз, увага, вона з’явиться в кишені мого приятеля. Один, два, три! Все, прошу перевірити.
Здивовані гості бачать, що ложка справді є в кишені другого волоцюги. Всі аплодують спритному фокусникові, а він виходить з дому зі срібною ложкою в кишені. Його приятель не промовив ані слова.
Плата за вечерю
Ввечері 27 березня 1964 року в ресторані французького міста Родес шестеро молодих чоловіків замовили добру вечерю і вино. Коли закінчили вечеряти, кожен з них вийняв гаманець і хотів заплатити за цілу компанію. Почалася суперечка. Врешті один з них запропонував зробити змагання – біг на 100 метрів. А платитиме той, хто прибіжить останній. Власник та гості ресторану зацікавлено прислухалися до цієї розмови. Потім усі вийшли на вулицю і попросили господаря, щоб розпочав змагання. Господар розсміявся і подав сигнал до старту. Однак його веселий настрій минувся досить швидко, бо жоден з бігунів не повернувся.
Легковірний
Пастух з гір на півдні Персії їхав на віслюку до містечка Шіраз, маючи намір продати там козу. На шиї кози він прив’язав дзвінок. Поки було чути його дзеленчання, чоловік знав, що коза, яку він шнурком прив’язав до сідла, іде за ним. Дорогою він зустрів трьох хитрих злодіїв. Коли вони побачили бідного і простакуватого мешканця гір, то відразу почали підсміхатися з нього. «Я так вкраду в нього козу, що він навіть не помітить цього», – сказав перший злодій. «А я вкраду його віслюка», – додав другий. «Ну що ж, тоді я вкраду його одяг», – вирішив третій злодій.
Перший злодій тихо пішов за пастухом, обережно відв’язав козі дзвінок і причепив його віслюкові до хвоста. А потім забрав козу і зник у заростях.
Другий злодій підбіг до пастуха і ще здалеку закричав: «Ото чудасія! Затримайся чоловіче, дай-но зблизька подивлюся на твою мармизу. Мудрі люди прив’язують дзвінок до шиї віслюка, а не до його хвоста». Пастух озирнувся і побачив, що кози немає. «Я ж прив’язав козу до сідла віслюка, причепив їй на шию дзвінок, щоб чути, чи вона йде за мною. Ви тільки-но подивіться, якийсь злодій, нехай покарає його Господь, умудрився вкрасти мою козу!» – бідкався пастух.
«Я можу дати тобі добру пораду, – промовив другий злодій. – Чоловік, котрий вкрав у тебе козу, побіг до села. Ти ще можеш його наздогнати, тільки не барися». Пастух зістрибнув з віслюка і віддав віжки злодієві, кажучи: «Наглянь за моїм віслюком, а я спробую знайти козу».
Злодій, не гаючи марно часу, забрав віслюка і втік. Коли пастух повернувся, то в нього не було ні кози, ні віслюка. Він був дуже пригнічений тим, що стільки нещасть випало на його долю. Тож пішов шукати допомоги в сусідньому селі. Там він побачив чоловіка, який сидів біля криниці й голосно бідкався.
«Чому ти плачеш, яке нещастя з тобою трапилося?», – запитує пастух у незнайомця.
«О, який я нещасний, – відповідає незнайомець, – у мене була шкатулка з дорогоцінними перлами, я хотів змити з неї бруд, а вона впала в криницю і тепер лежить десь на дні».
«У тебе ще більше нещастя, ніж у мене, – каже пастух. – У мене, щоправда, вкрали козу та віслюка, але вони не коштували стільки, як твої перли».
«Так, твоя втрата менша, ніж моя. Якщо наважишся спуститися до криниці та знайдеш мою згубу, то дам тобі стільки перлів, що тобі вистачить і на козу, і на арабського скакуна».
Пастух не чекав, щоб його двічі просили. Він роздягнувся, поклав свій одяг біля криниці та спустився на її дно. Після довгих пошуків йому так і не вдалося нічого знайти. Розчарований пастух виліз з криниці, однак не знайшов ані одягу, ні незнайомця.
Пастух розлютився, вирвав з корінням молоду тополю і голий побіг з нею до села. Здивовані селяни повиходили з домівок і дивувалися: «Що робить цей чоловік, чи він бува не втік з будинку вар’ятів?».
«Ні, я не звар’ював, – кричить пастух. – Та ліпше не підходьте близько до мене, бо вб’ю. Мене тричі обікрали. А тепер, чого доброго, ще й мене вкрадуть».
Здійснилася східна приповідка: «Легковірний загубить сорочку, штани і добре ім’я».