Якщо ми перебуваємо під враженням найновіших повідомлень про досягнення в галузі психології розвитку дитини, то можемо випустити з уваги те, що Біблія каже про ставлення до дітей самого Бога. Святе Письмо описує, як Він спілкувався з ними. Ісус завжди помічав їх. Окрім того, Він ставав дуже доступним для них, і то в такий спосіб, що навіть Його учні не могли збагнути цього. Євангелія від Матвія, Марка й Луки розповідають, як люди приносили до Ісуса дітей, щоб Він торкнувся їх і молився за них (див. Мр. 10:13-16). Якщо «приносили», то значить ішлося про дуже маленьких дітей. Таких маленьких, що їх мусили приносити, бо самі ще навіть не вміли ходити. І таких маленьких, що учні вирішили, що для них Господь Ісус точно не матиме ні часу, ні терпеливости. Учні подумали, мабуть, як і більшість дорослих, що ці діти й так ще нічого не тямлять. Тому вони проганяли їх разом з їхніми батьками від Ісуса.
Уявляю собі здивування учнів, коли вони побачили, як обурений Христос не лише виправив їхню поведінку, а й публічно дорікнув їм. Ісус хотів, щоб до Нього допускали навіть найменших дітей. Він вказав на них, щоб навести приклад того, як слід приймати Царство Боже. Ісус застерігав тих, хто утруднював дітям доступ до Царства Божого, що без дитячої довірливости вони й самі можуть туди не потрапити. А потім обіймав дітей і благословив, кладучи на них руки (див. Мр. 10:16).
Ісус дуже виразно показав усім, зокрема батькам, татусям і матусям, що виявляти любов Бога-Отця до маленьких дітей набагато важливіше за все решта, що тоді відбувалося навколо. Він не потрактував дітей як чужаків у світі дорослих, а навпаки, скартав дорослих за те, що проігнорували потреби цих маленьких осіб. Він не лише усвідомлював їхню присутність, а й любив їх і хотів перебувати з ними.
ЛЮБОВ БОГА-ОТЦЯ
Зіткнувшись із запереченням значення й цінности дітей та спиханням їх на узбіччя, Ісус став на захист їхнього життя та людської гідности. Він захищав права дитини за тих часів, коли люди менше зважали на дітей, аніж сьогодні, принаймні в країнах західної культури. В інших місцях Ісус наголошував, що якщо хто-небудь прийме хоча б одну таку дитину в Його ім’я, той Його прийме (див. Мт. 18:5). Він показав нам любов Бога-Отця до дітей і те, що сам Бог Отець наділив дитину людською гідністю й усією повнотою цінности.
Для нас, батьків, це дуже виразна вказівка: Бог Отець сприймає дуже особисто те, як ми ставимося до наших дітей, як ними опікуємося.
Він сам показав нам найяскравіший приклад любови до свого Сина, Ісуса Христа, коли з гордістю потужним голосом вигукнув про Ісуса: «Це Син Мій Улюблений…» (Мт. 3:13-17). Такого самого ставлення до дітей Він очікує і від нас, батьків. Наші діти мають набути статусу Божих дітей і жити з Богом вічно – таким є їхнє призначення й покликання.
Те, як ми приймаємо їх із Божих рук і піклуємося про них, може або прокласти їм шлях до Бога-Отця, або його дуже ускладнити, а часом навіть унеможливити. А отже, наш найважливіший обов’язок – як батьків, що дбають про дітей і опікуються ними, – полягає в тому, щоб показати їм дорогу до Бога-Отця, привівши їх до Ісуса та допомігши прийняти Його у своє дитяче сердечко як Спасителя й Господа.
Багато хто вважає, що для того, аби діти змогли зустрітися з Ісусом, вони спочатку мають підрости. Однак Ісус сказав цілком протилежне: це ми, дорослі, мусимо стати такими, як діти, аби повірити в те, що Він для нас приготував.
А щоб ні в кого не залишилося жодних сумнівів щодо того, яку цінність бачить Ісус у кожній дитині та яку велику відповідальність довірив нам, дорослим, Він кілька разів повторив життєво важливі для нас слова:
«Чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» (Мт. 25:45).
З усією впевненістю можна сказати, що діти вже від моменту свого зачаття потребують Ісуса, Його благословення, захисту й любови. Діти відкриті на все це від початку свого життя, тобто відтоді, коли ще є вразливими, довірливими, невибагливими, щирими й водночас слабкими та повністю залежними від нас, дорослих.