ЧУДО НАРОДЖЕННЯ

Приблизно через дев’ять місяців простір, який займає дитина, стає для неї надто малим і тісним, щоб вона далі могла в ньому нормально перебувати й розвиватися. Наближається момент народження, приходу на світ, в якому дитина почне жити фізично самостійно, вже незалежно від організму матері, і з кожним днем набуватиме нових навичок, потрібних для окремішнього життя й розвитку.

Народження – це завжди величезний шок і випробування для організму дитини, яке має засвідчити, чи вона здатна до самостійного життя. Після періоду внутрішньоутробного розвитку починається новий, цілком інший етап як для дитини, так і для її матері. Це й далі не зовсім незалежне життя, однак від цієї хвилі розвиток дитини повільно, але систематично і невпинно прямує до її майбутньої повної самостійности.

Для батьків це період переживання різноманітних емоцій і поведінкових реакцій, які часто навіть для них є цілком новими. Залежно від їхнього настрою і ставлення до новонародженої дитини, вони можуть відчувати радість, утому, піднесення, роздратування, надію, розчарування або й упасти в депресію, особливо жінки (ідеться про так звану післяродову депресію).

Кожен черговий день присутности цього великого чуда, маленької людини, поза організмом матері – це для батьків шанс і можливість творити атмосферу безпеки та налагоджувати з дитиною зв’язок у нових умовах. Для близьких дитя є запрошенням тішитися ним, виявляти йому любов і встановлювати довірливі стосунки. У цей період слід також запровадити чіткий розпорядок життя – годування й забезпечення інших потреб дитини в добре організованих часових рамках і новому просторі, – що дасть їй змогу далі правильно розвиватися.

Усе повинно відбуватися під чуйним наглядом мудрої матері й доброго батька, щоб у житті дитини було закладено міцні підвалини безпеки для існування в небезпечному світі. Завдяки цьому дитина зможе безпечно ставати дедалі самостійнішою. Хочу ще раз наголосити, що якість батьківства в ці перші дні, тижні й місяці життя дитини має великий вплив на її особистість. Усе, що вкладемо в дитину в цей час, матиме на неї тривкий вплив і виявлятиметься у вигляді конкретних наслідків на кожному з етапів її життя. Це повинно мобілізувати батьків, особливо матерів, і спонукати особисто опікуватися дитиною протягом перших років її життя. Процес зростання в рідному домі, у присутності батьків, які люблять одне одного, формуватиме її особистість.

Це той найважливіший період у житті дитини, коли батьки мають помітити й задовольнити її головні емоційні потреби: спрагу любови й бажання почуватися в безпеці. Дітям конче треба знати, але передусім відчувати, що їх люблять і дбають про них. І це має бути беззастережна любов, тобто така, яку виявляють не як нагороду за успіхи чи добру поведінку або тоді, коли діти начебто заслуговують цього, а завжди, навіть якщо вони завдають клопотів, створюють проблеми, хворіють або поводяться так, немовби не хотіли чи не очікували любови з нашого боку.

Чимало батьків не усвідомлюють того факту, що особистість їхньої дитини значною мірою закінчує формуватися ще до того, як їй виповниться шість років. (Психологічні дослідження доводять, що в цьому віці особистість уже сформована на 85%!) Із цього випливає, що перші кілька років у житті дитини мають величезне, просто-таки фундаментальне значення для її правильного розвитку. Родинне середовище, ставлення батька до матері й матері до батька, моделі поведінки інших близьких осіб – братів і сестер, рідних – та культурні умови й традиції впливають на неї більше, ніж ми думаємо.

Попередній запис

МАЛЕНЬКА ЛЮДИНА ВДОМА – ВЕЛИКЕ ЧУДО

Наступний запис

СТАВЛЕННЯ ІСУСА ДО ДІТЕЙ