Якщо тобі вже минуло шістнадцять років, але ще не виповнилося двадцять шість, то ця книжка саме для тебе. Звичайно, решту осіб теж можуть її прочитати, але ідеї, викладені в ній, передусім адресовані людям, які долають “критичну декаду”.
Багато доленосних і далекосяжних життєвих рішень люди приймають саме впродовж цих десяти років. Дитина, що живе на утриманні батьків, за цей час перетворюється на дорослу особу, яка заробляє на себе й стає відповідальною за своє життя. Більшість рішень, прийнятих у цей період, зокрема, стосовно праці, укладення шлюбу, формування принципів і цінностей, якими людина керуватиметься в житті, матимуть неабиякий вплив на найближчі п’ятдесят років її життя.
Відповідальність цього часу полягає в тому, що перші помилки й падіння можуть перекреслити те, до чого ми прагнемо. Будівничий знає, що має закласти ідеально рівний фундамент, бо будь-яка нерівність під час укладання цегли внизу, спричинить такий нахил угорі, що стіна впаде. Так само й у житті.
Мандрівка “критичною декадою” нагадує мені подорож Танзанією й Кенією, яку наша родина здійснила кілька років тому. Метою нашої подорожі був Серенгеті, велетенський національний парк, в якому дикі тварини живуть на волі. Впродовж дня напередодні нашого приїзду падав дощ, ґрунтові дороги геть-чисто розмокли, перетворившись на непрохідну багнюку. Наше авто, не проїхавши й двадцяти п’яти кілометрів, загрузло в жахливому африканському болоті. Якби не допомога тубільців, що приїхали повнопривідними вантажівками, на нас чекала б, без сумніву, ніч у саванні.
Пізнього пополудня ми застрягли на дорозі, яка була ще грузькішою й болотистішою. Тоді вирішили розділитися на дві групи й продовжили мандрівку різними дорогами. Ми проїхали кілька кілометрів, перш ніж знову зустрілися. Водії, звісно, ще вранці намітили собі нові дороги, щоб оминути багнюку, але ми про це нічого не знали, тож сіли на хвилю, аби вирішити, котрою дорогою їхати. Якби ми припустилися помилки, то неминуче знову загрузли б і тоді змушені були заночувати в автомобілі – без вечері, зубних щіток, ванни й навіть без митної води.
Наш сімнадцятилітній син Раян був готовий хоч якось прислужитися.
– Я побіжу попереду і показуватиму вам дорогу, – запропонував вій.
– Знаєш, Раяне, – відповів місіонер, який супроводжував нас, – гадаю, це не найкраща ідея. Ніколи не відомо, що чигає на тебе в цій високій траві.
Врешті ми вибрали дорогу, яка здалася нам найліпшою; вона і справді виявилася прохідною. Коли ми доїхали до місця, де сходилися два шляхи, на нас чекала несподіванка. Зовсім близько, у високій траві, причаївся величезний лев, готовий до стрибка. Він дивився на нас великими жовтими очима, немовби кидав нам викликав. Такі великі коти, як цей, мають людей за здобич, яку дуже легко вполювати. Адже вони можуть пробігти сто метрів за три секунди й без вагання зжерти міського мешканця, який був настільки дурним, що вирішив помірятися силою з левом.
Раян глянув на лева й сказав, що радше залишиться в авті!
ТО ЩО З ТІЄЮ БАГНЮКОЮ?
Для чого я все це розповів? Наша серенгетська пригода чудово ілюструє перехід від того моменту, коли закінчується підлітковий вік, до періоду ранньої дорослости. Для одних ця дорога гладка й спокійна. Веде прямо й без зупинок. Але більшість із нас натикаються на неочікувану “багнюку”, загрузають у ній і зупиняються у своєму розвитку на етапі дорослішання. Декого постійно переслідують хижаки, що чигають у траві. Це може бути залежність від алкоголю чи наркотиків, необдуманий шлюб, невдала спроба здійснити свої мрії, самогубство, вбивство та інші кримінальні злочини. Дуже легко зійти з правильної дороги на манівці й упасти в багнюку на самому початку життя.
Я хотів би навести ще один приклад. Кілька років тому мене запросили взяти участь у триденній мандрівці – проплисти на плоті бурхливою рікою Роуг, яка протікає в штаті Орегон. Мій друг і досвідчений плотар доктор Річард Гослі під час підготовки до подорожі сказав мені таке:
– Невдовзі ти засвоїш, що шефом тут завжди є ріка.
Я не знав, що це означає, але коли минуло три дні, зрозумів, що він мав на увазі.
Мені не хотілося спокійно й безпечно плисти плотом приблизно вісімдесят кілометрів, тож я вирішив іти за ним на веслах – на пластиковій байдарці завдовжки два з половиною метри. Наступного дня, після полудня, я показав усю свою впертість, наполігши на тому, що найзрадливішим відрізком ріки плистиму в жалюгідному суденці, яке швидше нагадувало горіхову шкаралупу. Як виявилося, то була погана ідея.
Ми мали подолати Кавоварку. Цей відтинок ріки було так названо через численні тіснини між скелями, в яких вода клекотала, як у кавоварці, а зрадливі вири раптово, зовсім несподівано, засмоктували під воду човни разом з пасажирами. Ріка тут знайшла собі не мало жертв. Та необізнані завжди сповнені щастя, і я теж був щасливим.
Упродовж кількох хвилин мені здавалося, що я непогано даю собі раду. Та раптом відчув, як мого човна підхопила прудка течія й моментально викинула в бурхливу воду, що вирувала навколо великої скелі. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж я виплив на поверхню, хоча і це не допомогло, бо мені ніяк не вдавалося ковтнути повітря. Хустина, якою була обв’язана моя шия, тепер затуляла мені рот і окуляри. Та щойно мені вдалося хлипнути трохи повітря й щось розгледіти, як мене вдарила ще одна хвиля, заливши рот і легені водою. Однак я знову виплив, кашляючи й відпльовуючись, перш ніж знову вступити у двобій з водною стихією. Ось так хапаючи ротом повітря, я раптом усвідомив, що Кавоварка, власне, починається щойно метрів за сто.
Я впав у таку паніку, якої не переживав з часів дитинства! В той момент дуже чітко усвідомив, що ось-ось можу втопитися. Через брак повітря я став втрачати контроль над собою: якщо мене ще раз затягне під воду – це означатиме кінець. Рідні й близькі безпомічно спостерігали з плота за моїм двобоєм з бурхливою течією, яка несла мене до найвужчого місця на ріці. Вони не могли дотягнутися до мене, бо течія зносила їх униз рікою.
Доктор Гослі, завдяки своїм надзвичайним навикам плотаря, “зупинив” пліт, скерувавши його на прибережну течію. Потім розвернув його так, щоб я зміг ухопитися за мотузку, якою пліт було обв’язано ззовні. Однак я не міг наблизитися до них через суцільні вири, через свій намоклий одяг і до того ж я був доволі далеко від плоту – вся моя надія була тільки на доктора Гослі. Та я бачив, що він не може дати собі ради з веслами. Лиш згодом я дізнався, що відбувалося. Він боявся, щоб течія не понесла пліт прямо на скелю, за якою починалася Кавоварка, й не розтрощила і його, і мене.
Справді, за якусь мить пліт опинився навпроти скелі, водночас наближаючись до мене. З останніх сил я кинувся в напрямку до плоту. Врешті, відштовхнувшись ногами від якогось каменя, я видерся на пліт, розпластався на дні й майже пів години жадібно хапав ротом повітря.
На щастя, під час цієї пригоди постраждала лише моя студентська гордість. Доктор Гослі носив сорочку з емблемою свого улюбленого Стенфордського університету. Сорочка пережила цю подорож. Натомість промокла й зганьблена шапка з емблемою університету Південної Каліфорнії залишилася десь на дні ріки Роуг. То був неприємний момент в історії суперництва цих двох вищих шкіл. Та все ж я не закінчив свого життєвого шляху на скелястому дні бурхливої ріки, стискаючи в руках прапор Південнокаліфорнійського університету!
Можливо, ти вже здогадався, як ця історія пов’язана з нашою темою. Життя часом схоже на чудову ріку Роуг. Трапляються довгі ділянки, де вода тече тихо й спокійно. Можеш дивитися на своє відображення, зручно вмостившись у човні. Навколо – чудові пейзажі, а хвилі спокійно несуть тебе вниз рікою. Та раптом, без жодного попередження, бурхлива хвиля кидає тебе у воду. Ти похапцем хапаєш ротом повітря, намагаючись утримати голову над водою. І, відчуваючи подих смерти, бачиш, як тебе несе просто в шалений вир Кавоварки.
Зрозумій, що рано чи пізно це станеться і з тобою. Ніхто не може проплисти рікою життя, оминувши всі вири. Але має знайти в собі стільки сил, щоб поборотися з ними. Буде час, коли пануватиме злагода й краса, й ти, поринувши в думки, зручно лежатимеш у човні. Та неодмінно прийдуть і хвилини паніки, коли ти випадеш за борт і твоя доля залежатиме лише від ласки сповненого любови Бога. Тому будь готовий до того моменту, коли настане криза, – дізнайся вже сьогодні, який ти є та як реагуватимеш у важкій ситуації.