Упродовж найближчих десяти років ти ставитимеш собі сотні важливих запитань, але відповіді на них не отримаєш зразу. Мене самого мучило чимало таких запитань, коли я навчався в середній школі. Що робитиму в житті? З якою дівчиною слід одружитися? Де її шукати? Чи наше кохання триватиме вічність? Які мої сильні й слабкі риси? Чи треба закінчувати школу? Чи мене допустять до іспитів? Чи я достатньо здібний, щоб їх скласти? А як з Богом? Яке Його місце в моїх планах і як мені пізнати Його волю? Пам’ятаю, обмірковуючи всі ці питання, я думав, що добре було б порадитися з кимось, хто допоміг би знайти відповіді хоча б на деякі з них. Я так потребував порадника, людину, що зрозуміла б мої сумніви й вагання. Однак я, як і більшість моїх товаришів, ніколи й ні до кого не звернувся за допомогою. Роки минали, а я далі зі всіх сил намагався втриматися на збуреній хвилі.
Так, у часи моєї молодости було набагато легше, ніж сьогодні. У ріці було значно менше зрадливих вирів. Я виріс у “безтурботних” п’ятдесятих, коли життя ще не було таким складним. У школі, до якої я ходив, не було наркотиків. Хіба зараз у це можна повірити? Я ніколи не чув, щоб хтось продавав їх чи коловся, – ось такі були часи. Порівняно з нинішньою статистикою, тоді майже не вживали алкоголю. Жоден з моїх товаришів не був залежним від алкоголю. І хоча щоп’ятниці після матчу я ходив на вечірки, там дуже рідко з’являвся алкоголь. Певна річ, часом таке траплялося, але, головним чином, у середовищі осіб, які любили чимось виділитися, похизуватися. Не було тоді панків, скінгедів, бунтарів, неонацистів, ворожок, ані явних гомосексуалістів, так, як сьогодні. А музика тих часів була легшою для сприйняття, ніж нинішня.
Правда, багато моїх товаришок втратили цноту в шкільному віці. Секс існує не від сьогодні, і, безперечно, ми думали про нього й у ті часи. І це очевидно, що дехто більше робив, аніж думав. Так само, як нині, дівчата вагітніли (тоді про таких казали, що вони “вскочили в халепу”), після чого відвідували якісь таємні місця. Я ніколи не знав, куди вони ходили. Та, незважаючи на це, зберегти тілесну чистоту до шлюбу для нас було важливо. Моральність була модною. Студенти, які були неперебірливі в стосунках, багато втрачали в очах своїх товаришів. Легковажних дівчат називали “розпутницями”, а хлопців “серцеїдами”. Про пари, які жили без шлюбу, казали, що “вони живуть у гріху” або “на віру”. Ми тоді не вважали, що мусимо якнайшвидше позбутися цноти та що батьки чекають, аби ми самі вирішили, з ким, де й коли. Ці викривлені погляди принесла із собою сучасність, і тепер, здається, кожен, від шкільної медсестри до хірурга, співає: “Роби це часто й як належить, та не забувай, щоб завжди в тебе був презерватив”.
І врешті, що найважливіше, студенти п’ятдесятих були відкритими на духовні справи. Звичайно, не всі серйозно ставилися до свого християнства, але для багатьох це було важливо. Наша віра була сформована також і тодішнім вихованням. Дуже рідко можна було почути, що хтось оскверняє Боже ім’я. Мова, переповнена вульгаризмами й зневажливими висловами, не була чимось нормальним напередодні шістдесятих років. Такий спосіб висловлюватися щойно згодом почали поширювати декадентські фільми й телепередачі – й він набув популярности. Це саме під їхнім впливом покоління ваших батьків почало все частіше вступати у випадкові зв’язки й виступати проти Божих заповідей. Багато революційних змін відбулося наприкінці шістдесятих, коли молоді люди немовби збожеволіли. Щоправда, вони заплатили за це неймовірно високу ціну.
Я думаю, що світ, в якому тобі випало жити, набагато неморальніший, аніж той, у котрому жили люди кількадесят років тому. Вагітні дванадцятирічні дівчатка, п’ятнадцятирічні учні, що стріляють одне в одного, сімнадцятирічні хлопці й дівчата, залежні від наркотиків, і вісімнадцятирічні хворі на СНІД не є сьогодні чимось надзвичайним. Насильство стало стилем життя – особливо серед дітей, які живуть у великих містах. Імовірність, що дитина, яка живе в Сполучених Штатах, загине від кулі, вп’ятнадцятеро більша, ніж у дитини з Північної Ірландії, де вже стільки років триває війна. Це правда, нашу культуру охопив своєрідний моральний занепад, який впливає на кожну молоду особу. Через це ти змушений боротися з труднощами і спокусами, яких не знали попередні покоління.
Одне з найважливіших рішень, яке ти приймеш упродовж найближчих років, стосуватиметься праці – фаху чи вмінь, які бажатимеш розвивати. Деколи цей вибір зробити дуже важко. Як ти можеш передбачити, що тобі хотітиметься робити в сорокарічному, п’ятдесятирічному чи шістдесятирічному віці? Мусиш вгадувати, маючи дуже скупі відомості. Можливо, ти навіть не усвідомлюєш, як насправді виглядає твоя майбутня праця, або не знаєш, чи тобі треба записатися на якісь спеціяльні курси, щоб підвищити свою кваліфікацію.
Прийнявши помилкове рішення, ти можеш поставити себе в такі умови, в яких муситимеш займатися чимось, що згодом зненавидиш. На твої рішення також впливає суспільна думка. Наприклад, багато молодих жінок прагнуть стати дружинами й матерями, але бояться зізнатися в цьому, стикаючись із “визволеним” суспільством. Мало того, як дівчина може планувати речі, що вимагають участи иншої особи – чоловіка, який був би готовий кохати її й жити з нею до кінця життя? Подружжя може бути або не бути її призначенням. Так багато справ треба обдумати й вирішити під час цієї “критичної декади”.
Мені пощастило з вибором професії, бо, хоч я і був тоді молодою людиною, прийняв правильне рішення. Якби я жив у часи Ісуса й мусив заробляти на життя працею своїх рук, столярною справою або каменярством, то неминуче голодував би. Уявляю собі, як сиджу перед святинею в Єрусалимі, а в мене на шиї висить велика таблиця з написом: “Працюю за шматок хліба”. Мені дуже важко працювати фізично. У школі з ручної праці в мене була трійка, та й то лише завдяки тому, що вчитель змилосердився наді мною. Цілу вічність я витратив на те, щоб виготовити коробку на приладдя для чищення взуття. Змарнований час! Однак той досвід допоміг мені відкинути кілька професій. Столярство було однією з них.
ПРАВИЛА, ЯКІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ВИБРАТИ ПРОФЕСІЮ
Насамперед ти маєш відкинути деякі види діяльности, які тобі не пасують. Далі, щоб вибрати відповідний фах, треба виконати шість основних правил. Подаємо їх нижче:
- Маєш це справді любити. Здійснюючи вибір, ти повинен знати свої слабкі й сильні сторони, а також те, чим цікавишся. (У цьому можуть допомогти деякі психологічні тести.)
- Маєш бути здібним у цій галузі. Ти можеш хотіти стати адвокатом, але якщо тобі важко вчитися, твоє бажання може не здійснитися.
- Цим видом діяльности ти маєш забезпечити собі життя. Можеш стати художником, але якщо люди не купуватимуть твоїх картин, то стоятимеш за мольбертом голодний.
- Тобі слід отримати дозвіл на цей вид діяльности. Ти можеш виявляти неабияку здібність, набуваючи професію лікаря, і чудово давати собі раду під час практичних занять, але не здобути вищої медичної освіти. Я колись вивчав медицину разом з приятелем, який часто втікав із занять. Це ж він зробив перед останнім, найважливішим іспитом, тож професори сказали йому: “Тебе виключено”.
- Твоя професія має принести тобі суспільне визнання. Инакше кажучи, більшість людей потребують, щоб инші цінували їхню працю. Саме з цієї причини жінкам важко залишатися вдома й виховувати дітей.
- Натомість найважливішим для християнина є те, що він має отримати схвалення від Бога. Та як розпізнати Божу волю щодо наших рішень? Саме це важливе питання я хотів би тепер порушити.
Отож, слід знайти таку професію, яка відповідала б усім шести вимогам. Якщо відповідатиме лише п’яти з них, але тобі не подобатиметься, то це означає, що в тебе виникли проблеми. Якщо ти поставив галочки навпроти п’яти правил, але не вступив до навчального закладу, закінчення якого дає право займатися вибраним фахом, то ти опинився в глухому куті. Якщо ти виконав п’ять правил, але не можеш обраною працею заробити собі на прожиття, гра не варта зусиль. Треба відповідати всім вимогам.
Отже, немає нічого дивного в тому, що, стикаючись із таким викликом, багато молодих людей під час “критичної декади” зазнають невдачі або впадають у сплячку на довгі роки, не знаючи, що їм робити. Вони залишаються в батьківському домі, бринькаючи на гітарі й чекаючи на чергову порцію їжі, яку їм принесуть з кухні.
Такі молоді люди нагадують мені ракети, що стоять на платформі. Їхні двигуни гарчать, бухкаючи димом і вогнем, але вони ніяк не можуть зрушити з місця. Ці космічні кораблі створено для того, щоб, розтинаючи повітря, вони мчали в космічні простори, а натомість сидять у власних домівках, лише час від часу виходячи з них. Я зустрічав чимало двадцятилітніх молодих людей, ракети яких просто вже не могли відірватися від землі. Знав також кількох, двигуни яких вибухнули, розкинувши навколо уламки розбитих мрій.
Ця наша місія часом зазнає невдачі лиш через те, що ми не дозволяємо Богові долучитися до здійснення наших великих планів. Псалмопівець пише: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!” (Пс. 127:1). Що б ти не намагався зробити – збудувати чи вберегти, – все буде намарна, якщо покладатимешся лише на власні сили. Можливо, ці слова звучать трохи по-старосвітському, але це правда. Мало того, Господь ніколи не погодиться сісти на заднє сидіння твого життя.