Уявіть собі певну кількість людей, що мешкають в одному будинку. Частина з них думає, що це готель, а інша частина гадає, що це в’язниця. Ті, що думають, що це готель, можуть вважати його умови нестерпними, а для тих, хто впевнений, що це в’язниця, це місце здається на диво комфортним. Тобто те, що видається хибним вченням, є тим, що в кінцевому результаті втішає нас і зміцнює. Люди, які намагаються дотримуватися оптимістичного погляду на цей світ, стають песимістами; люди, які дотримуються досить суворого погляду на життя, стають оптимістами. К. С. Льюїс, Бог на лаві підсудних
Погляньте на Землю, нашу домівку. Дайте своїм очам помилуватись барвами і витонченими відтінками заходу сонця. Занурте свої ступні у вологий пісок, завмріть на хвилинку і відчуйте цупку піну і бризки океанського припливу. Відвідайте лепідоптерій – ботанічний сад, де розводять метеликів, і дослідіть їх абстрактну палітру: 10 000 різновидів барв, прикрашених з більшою уявою, аніж це зробив би будь-який художник-абстракціоніст, і всі втиснуті в малесенький клаптик літаючої тканини. Повірити в люблячого Творця серед таких прекрасних речей дуже просто.
Але те ж саме сонце, що щедро обдаровує сутінки кольоровою гамою, висушує африканські ґрунти на сухі, потріскані плити, тим самим прирікаючи мільйони людей на злиденне життя. Стабільні удари прибою, сформовані штормом, можуть перетворитися на десятиметрові смертельні стіни, що знищують прибережні поселення. А невинні кольорові клаптики, тріпочучи над польовими квітами, живуть у середньому всього два тижні, перш ніж поступитися перед жорстокою гримасою природного харчового ланцюга. Природа є нашою сестрою, що впала в гріх, а не нашою матір’ю. А земля, навіть будучи Божим зразком творіння, стала творивом, добре створеним, що все-таки зігнулося.
Свідченням цього є і людський рід. Батьківщина Баха, Бетховена, Лютера і Гете також дала нам Гітлера, Айхмана і Горінга. Нація, що породила «Біль про права», також принесла нам рабство і громадянську війну. У кожному з нас, чи то в усьому людському роді загалом, чи в кожній людині зокрема, мудрість, творчість і співчуття змагаються з обманом, гордістю та егоїзмом.
Те ж саме відбувається з болем. З ближчого погляду, біль може здаватися надійним, довірливим другом. При детальнішому підході, скажімо, з точки зору біоінженера, больова система звичайно виглядає як найточніша праця творця. Нервова система, несучи на собі відбиток геніальності, заслуговує захоплення і поклоніння, так само як ексклюзивне творіння Рембрандта.
Але все-таки найчастіше біль привертає нашу увагу не під поглядом мікроскопа, а через небажані ознаки нашого особистого лиха. Якщо пов’язувати всі застережливі сигнали з певною причиною, больова система може здатися раціональною і добре обдуманою. Але якщо ви відступите і поглянете на все людство загалом – змучений, голодний, стікаючий кров’ю, хворий на рак, прогресуючий у численності натовп мільярдів людей, що наближаються до смерті – то саме тут і виникає проблема.
«Проблема болю» вміщає в себе значно більше, ніж правильну реакцію нервових клітин. А як щодо побічних ефектів болю, який доводить душу до відчаю і безнадії? Чому за примхою долі хтось у житті потерпає від артриту, раку чи вроджених дефектів, тоді як іншим вдається цілих сімдесят років уникати цих неприємностей? Поет Вільям Блейк таким чином підсумував життя людини:
- Моя мати стогнала, мій батько ридав,
- В який небезпечний світ я попав…
Філософи полюбляють широкі дискусії про загальні людські страждання, так, ніби то весь людський біль можна втиснути в один казан і поставити перед Богом: «Ось тобі біль і страждання планети Земля. Що скажеш про всі ці муки?» Але як зазначив Іван Карамазов у відомому романі Достоєвського, болю зазнає одна людина в певний період, а незаслужені страждання однієї окремої людської істоти – дитини, що б’є себе кулаками в груди – не менш гостро піднімають цю проблему.
Можливо біль і був задуманий, як ефективна захисна застережна система, але щось на цій планеті пішло не так, і біль тепер вийшов з-під контролю. Нам потрібне інше слово для позначення цієї проблеми: можливо слово біль може означати захисну систему організму людини, а страждання – означатимуть людське лихо, нещастя. Зрештою, пацієнти з проказою не відчувають болю, але багато страждають.
Хоча дехто з людей милостиво позбавлений гострого фізичного болю, кожен у тій чи іншій формі терпить страждання, які нікуди не зникають: особисті вади, порвані стосунки, незагоєні спогади дитинства, гнітюче почуття вини. Щоб зрозуміти страждання, ми повинні відійти від мікроскопа, з його силою-силенною нервових клітин, які слухняно реагують на сигнали, і поглянути просто в обличчя людським створінням в агонії. Запитання «Де Бог, коли боляче?» перетворюється на запитання «Де Бог, коли не припиняє боліти?». Як може Бог допустити такий нестерпний, несправедливий біль?