Якщо ти вважаєш, що Бог повинен давати нам пояснення, то тобі слід сягнути по Біблію. Соломон у Книзі приповістей (25:2) написав: “Слава Божа щоб справу сховати”. Натомість у Книзі пророка Ісаї (45:15) сказано: “Справді – Ти Бог таємничий”. А Перше послання до Коринтян (2:11) твердить: “…Не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого”. Книга Второзаконня (29:28) навчає: “Закрите те, що є Господа, Бога нашого”. А в Книзі Проповідника (11:5) сказано: “Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе”. Своєю чергою Книга Ісаї (55:8-9) навчає: “Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки”.
У Святому Письмі дуже чітко сказано, що ми не здатні зрозуміти досконалого Божого промислу, ні того, як Господь керує нашим життям. З нашого боку, думати, що це не так, – велике зухвальство! Коли намагаємося аналізувати Божі дії, стаємо схожими на амебу, яка береться зрозуміти поведінку людини. У Посланні до Римлян (11:33) наголошено на тому, що Божі присуди “недовідомі”, а Його дороги “недосліджені”! Схожу думку висловлено в Першому посланні до Коринтян (2:16): “Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?” Це очевидно, що якщо Бог не захоче пояснювати Своїх дій, – що здебільшого, однак, робить, – то Його мотиви й цілі залишаться незрозумілими для людей.
То що ж у результаті ми отримуємо, ставлячи Богові запитання, – особливо ті, які починаються словом “чому”? Одержуємо розуміння того, що на відповідь потрібно просто почекати.
Апостол Павло торкнувся проблеми запитань без відповідей, коли написав: “Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я” (1Кор. 13:12). Апостол Павло пояснює, що не побачить цілости, поки не осягне вічности. Наслідуючи його, мусимо навчитися вдовольнятися частковими поясненнями.
ЧУДЕСНИЙ БОЖИЙ ПЛАН?
На жаль, багато молодих християн – а також деякі старші – не усвідомлюють, що настане такий час, коли не всі обставини й події можна буде пояснити, коли здаватиметься, що Божі дії в їхньому житті не мають жодного сенсу. Про цей аспект християнського життя не надто часто говорять. Воліємо навчати богослов’я, яке має другорядне значення для життя людей. Наприклад, “Campus Crusade for Christ” (християнська організація, яку я дуже шаную) роздала мільйони примірників брошури, що називається “Чотири принципи духовного життя”. Перший з них твердить, що “Бог любить тебе й має чудесний план для твого життя”. Ці слова, без жодного сумніву, є правдою. Та вони немовби наштовхують на думку, що віруючий завжди реалізовуватиме “чудесний план”, з яким погоджуватиметься. А це вже не завжди є правдою.
Для деяких людей, як, наприклад, для Джоні Еріксон Тади, “чудесний план” означав параліч і життя, проведене в інвалідному візку. Для инших – передчасну смерть, бідність або ж ворожість з боку суспільства. Для пророка Єремії це було ув’язнення в темному льоху. Для инших біблійних героїв – тортури. Навіть за найстрашніших обставин Божий план є “чудесним”, бо “знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8:28).
Тому неважко зрозуміти розчарування, яке переживають люди, особливо молоді. У період молодости, коли людина втішається здоров’ям, а труднощі, невдачі й страждання ще не торкнулися вашого безтурботного життя, досить легко зібрати докупи його окремі частини. Ти навіть можеш вірити, що так буде завжди. У цей момент, однак, мусиш пам’ятати, що, думаючи так, особливо наражаєшся на духовне розчарування.
Доктор Ричард Сельцер – хірург і мій улюблений письменник. Прегарно й співчутливо описав своїх пацієнтів і їхні життєві трагедії. У книжці “Letters to a Young Doctor” (“Листи до молодого лікаря”) він написав, що багатьох молодих людей немовби захищає від трагедії невидима парасоля. Вона щодня над їхньою головою, але вони не усвідомлюють цього.
Так само, як імунна система захищає людський організм від небезпечних бактерій, ця невидима парасоля оберігає їх від катастрофічних ситуацій. Щоправда, такий захист мають не всі молоді люди. Багато дітей помирають від раку, хвороб серця чи з инших причин. Та більшість з них усе ж користується спеціяльним захистом, навіть про це не здогадуючись. Раптом, коли захисний механізм, відпрацювавши свій термін, перестає діяти, стається трагедія. Парасолю без попередження знищено, й катастрофа вдирається в життя людини або в життя тих, кого вона любить. І в цей момент несподівано настає криза віри.
НЕМАЄ БІЛЬШОЇ ЛЮБОВИ
Чи я, таким чином, хочу сказати, що наш небесний Отець не піклується про Своїх синів і доньок або ж приховує від нас, що забавляється нашим коштом, або що жорстоко жартує з нами? Писати такі речі було б богохульством. Кожен вірш Біблії каже нам, що Бог любить людей і піклується про них, і дбає про Своїх земних дітей, керуючи кожним їхнім кроком. Він називає нас народом Своїм, вівцями стада Свого (Пс. 100:3). Саме через цю любов Він віддав Свого Єдинородного Сина, щоб принести Його в жертву за наші гріхи, й цим звільнити нас від кари, якої заслуговуємо. Він зробив це, бо так “полюбив світ” (Ів. 3:16).
Апостол Павло висловився про це ось так: “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:38-39). Ісая черпає ці істини просто з Вітцівського серця: “Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю” (Іс. 41:10). Ні, впевнено можна сказати, що Божа любов і милосердя незаперечні й непорушні.
Одним з фактів, від яких перехоплює дух у грудях, є те, що Бог знає кожного з нас особисто й що весь час – і вдень, і вночі – думає про нас. Любов Царя царів і Господа всього сущого ні з чим не можна порівняти. Навіщо йому турбуватися про нас – думати про наші потреби, наш добробут, наші страхи? Ми розглянули ситуації, в яких, здавалося б, дії Бога не мають жодного сенсу. Його турбота про нас – смертних – є найбільшою таємницею.
Йовові також важко було зрозуміти, чому Творець піклується людьми: “Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…” (Йов. 7:17-18). Давид замислюється над цим самим запитанням: “То що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?” (Пс. 8:5). А в псалмі (139:1-4) читаємо: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!».
Який дивовижний підхід! Бог не лише дає людині змогу пізнати Себе, але й називає себе нашим Отцем. У Євангелії від святого Луки (11:13) читаємо: “Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?” А псалом (103:13) твердить: “Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його”. Натомість у Книзі Ісаї (66:13) Бога порівняно з матір’ю: “Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу”.