Книги Суддів і Царств – це розповідь про спокуси й падіння народу Божого.
Утвердившись у Ханаані, ізраїльтяни швидко перейшли до осілого способу життя. Єдиної влади в них ще не існувало; Ізраїль був союзом племен, об’єднаних на основі спільної релігії. Прибульці перейняли від хананеїв матеріяльну цивілізацію, а разом із нею і місцеві забобони. Релігійний занепад призвів до ослаблення зв’язків між колінами, унаслідок чого вони стали беззахисні перед противником. Воєнні невдачі стали наслідком релігійного відступництва.
Час від часу в тому чи тому коліні з’являлися натхнені Богом вожді – судді, які прагнули відродити віру й очолювали боротьбу з ворогами (див. Євр. 11:32-34).
1) Ізраїльтяни і ханааняни (Суд. 1)
1:8. Єрусалим ізраїльтяни зайняли лише частково. Центральна фортеця міста залишалася в руках ханаанського племени євусіїв до епохи Давида. 1:12. Калев (євр. Калеб) – очільник мідіянського (кенійського) клану.
2) Духовний стан Ізраїля. Пісня Мойсея (Втор. 32:1-43)
Цю пісню (в усній формі її міг скласти сам Мойсей) записано в епоху Суддів. У ній автор звинувачує Ізраїль у тому, що він зрадив Бога.
3) Посланець Божий викриває Ізраїль (Суд. 2:8-13; 2:1-4,14-23)
2:11. Ваал дослівно означає «пан», «владика». Так називали багатьох ханаанських богів, але головно Халада, бога грози. На честь ханаанських богів здійснювали бузувірські обряди.
2:1. «Ангел Господній» означає вісник Ягве. У цьому випадку мовиться, найімовірніше, про пророка, який прийшов із Гілгалу викрити народ.
4) Остання боротьба з ханаанянами. Девора (Суд. 4-5)
До XII ст. основна маса ханаанян уже змирилася з тим, що ізраїльтяни житимуть разом із ними. Тільки цар північного міста Хацор зробив спробу встановити свою гегемонію над усією Палестиною. Тоді Бог настановив пророчицю Девору, яка очолила боротьбу за національне й релігійне об’єднання народу.
5) Гедеон – визволитель від навали кочівників (Суд. 6-8)
У цій оповіді «Ангел Господній» – образ Богоявлення.
6) Перша спроба встановити в Ізраїлі монархію (Суд. 9)
Давні цивілізації вважали монархію священною, а царя проголошували божественною істотою. Мойсеєва релігія заперечувала і божественність царської влади, і загалом принцип самодержавства. Перед Законом Божим усі люди рівні, і суспільство треба будувати на його основі. Чимало ізраїльтян вороже зустріло спробу встановити монархію. Про це свідчить притча Суд. 9:7-15.
7) Вторгнення філістимлян (XII ст.) (Суд. 13:1)
Філістимляни – народ, що прийшов із заходу, з островів Егейського моря. Вони володіли секретом виплавляння заліза й тому мали військову перевагу над усіма жителями Палестини, яка називалася так завдяки їм (про це йшлося вище).
8) Юність Самуїла (1Сам. 1-7:1)
В епоху панування філістимлян Ковчег зберігався в місті Шіло, де правила сім’я священика Елі (євр. Еліху).
Розкопки в Шіло свідчать про те, що філістимляни зруйнували й спалили місто бл. 1060 р.
9) Самуїл – суддя. Повстання проти філістимлян (1Сам. 7:2-15)
10) Заснування монархії (бл. 1025 р.). Саул (1Сам. 8-12)
У біблійній розповіді можна виразно простежити дві лінії переказу: 1) Бог послав монарха як рятівника народу від ворогів. Його помазує пророк (єлей на Сході був символом збережености, помазання означало, що помазаник завжди матиме Боже благословення). Після помазання на царя сходить Дух Господній, і тільки тоді він стає істинним «провідником народу»; 2) Самуїл докоряє народові за бажання бути, «як усі народи», і каже про зловживання, які таїть у собі царська влада, котра тяжіє до самодержавства. Упорядник Книги Самуїла наводить обидва ці перекази, щоб підтвердити законність монархії в принципі і вказати на її недосконалість водночас.
11) Цар намагається узурпувати духовні права (1Сам. 13; 15:10-35)
Оповідь викриває постійне прагнення монархів зосередити у своїх руках і «кесареве», і «Боже». Пророк Самуїл указує на те, що послух Божій волі вищий від жертвоприношень. А тому зберігати здобич усупереч забороні пророка, нехай навіть для жертви, було гріхом (страта Агага – одне з підтверджень того, що в ту епоху панували варварські звичаї).