ДАВИД (БЛ. 1000-961 РР. ДО Р. X.)
Історію Давида автор Девтерономічного циклу склав із уривків літопису, написаного за часів Давида й Соломона. Мета автора – показати Давида обранцем Божим і водночас, наголосивши на його слабкостях, пояснити, що й він – найвеличніший цар Ізраїля – не був ідеальним помазаником. Він гріховний, як і всі люди, та повинен відповідати за свої вчинки.
1) Помазання Давида (1Сам. 16:1-13)
Замість Саула Бог вибирає Собі іншого «помазаника», людину, сповнену вірою («Господь же дивиться на серце»). Падіння Саула стало сюжетом декількох віршів Байрона («Єврейські мелодії») і трагедії В. Альф’єрі «Саул».
2) Давид і Голіят. Перемагає не сила, а віра (1Сам. 17; 18:1-4)
3) Давид і Саул (1Сам. 16:14-23; 18:5-27:12)
4) Молитва Давида (Пс. 23 [22]; 28 [27])
5) Смерть Саула (бл. 1000 р.) (1Сам. 28-31; 2Сам. 1)
6) Вступ Давида на престол (бл. 1000 р.) (2Сам. 2-5; Пс. 18 [17])
Давид захопив Єрусалим бл. 998 р. Усю надію Давид покладав на Бога.
7) Ковчег на Сіоні (2Сам. 6; Пс. 24 [23]:7-10)
8) Пророцтво Натана. Обітниця, яку отримав дім Давида (2Сам. 7:8-17)
9) Молитва Давида (2Сам. 23:2-7)
Пророцтво Натана здійснилося через об’явлення істинного Помазаника з роду Давида, Засновника Царства Божого – Ісуса Христа (див. Лк. 1:32-33).
10) Гріх Давида (2Сам. 11-12:25)
11) Плоди Давидового гріха. Чвари в його сім’ї. Авесалом (2Сам. 14:25-27; 15:2-18; 19:6-44; 20:1-26)
СОЛОМОН (961-928 РР. ДО Р. X.). ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ХРАМ
І. ПРАВЛІННЯ СОЛОМОНА
Як історія про Давида, так і оповідь про його сина має виразно двоякий характер. Біблійний автор показує велич і мудрість Соломона, проте його розповідь аж ніяк не схожа на панегірик. Автор поступово підводить читача до сумного епілогу: Соломон порушив Заповіт і поставив свої забаганки вище від Закону Божого. Соломон просив у Бога мудрости, і отримав її від Господа. Однак згодом деспотизм і гріхи царя зруйнували те щасливе життя, яке тривало в Ізраїлі завдяки мудрому правлінню Соломона в дні його юности.
1) Помазання Соломона на царя. Смерть Давида (1Цар. 1; 2:10-12)
2) Мудрість Соломона (1Цар. 3; 4:20-5:14)
3) Приповістки (притчі), які зібрав Соломон (Пр. 25)
Жанр притч[1] із давніх-давен був поширений у багатьох східних країнах. У Книзі Приповістей ідеалом проголошено мудре влаштування земного життя. Згодом упорядники розширили цю книгу й чіткіше висловили в ній думку про те, що «добре життя» – це життя за Господнім законом. Яка частина афоризмів належить самому Соломонові – невідомо. Першу збірку, яку можна точно датувати, становлять 25-29 глав, зібраних у VIII ст. до Р. X. Початкові глави книги написані вже після Вавилонського полону (бл. V-ІV ст. до Р. X.).
4) Побудова Храму (1 Цар. 5:15-8; Пс. 68 [67])
Фінікійські будівничі звели храм у фінікійському стилі. Молільники стояли на подвір’ї перед жертовником. У приміщення храму заходили тільки священики. За розмірами храм був порівняно невеликий (30 х 10 м). Об’явлення Слави (тобто видимого знака Божої присутности) означало, що відтепер, як і за часів Мойсея, Господь перебуватиме серед Свого народу. Він є його єдиним істинним Царем.
Псалом 68 (67) починається словами, які промовляли за часів Мойсея, коли піднімали Ковчег.
5) Заповіт Божий із Соломоном (1Цар. 9:1-9)
Тут ще раз наголошено на тому, що щасливе життя народу й царя можливе лише за умови дотримання вірности Господньому законові. Ні корона, ні сан, ні обраність не виправдовують людину.
6) Слава Соломона (1Цар. 9:10-10:29)
Мілло – фортеця, що стояла південніше від храму. Сава (або Саба) – давня арабська держава на півдні Аравійського півострова. Цариця Савська прибула, щоб укласти торговельний договір.
7) Відступництво Соломона (1Цар. 11:1-13)
Соломон завів величезний гарем, наслідуючи інших монархів. Згідно з тогочасними уявленнями, розміри гарему свідчили про могутність царя. Власне це наслідування поганських звичаїв стало причиною падіння Соломона.
8) Повстання проти Соломона та його смерть (1Цар. 11:14-43)
Зрадивши Бога, Соломон почав правити жорстоко й деспотично, що спричинило численні заколоти.
ІІ. ПІСНЯ ПІСЕНЬ
Традиція приписує Соломонові біблійну книгу, яка називається Пісня Пісень (ця назва означає «Найліпша з пісень»), проте вжиті в ній арамейські і навіть грецькі слова вказують на те, що вона записана після періоду полону. Однак загальний дух і низка внутрішніх ознак свідчать про те, що основа цієї книги постала раніше. Згадка про давньоізраїльську столицю Тірцу вказує на епоху між 922 і 875 рр. Чимало тлумачів вважає, що перша Пісня Пісень з’явилася в епоху Соломона. Але близько V ст., після того, як юдеї повернулися з полону, її переробили. Існує думка, що в основу книги лягла драматична оповідь, в якій кохання дівчини до пастуха протиставлене долі жінки в гаремі Соломона.
У пізньоюдейський період книзі надали нового, глибшого змісту. У любові її героїв почали вбачати символ любови Бога до «доньки Сіону», тобто до Ізраїля. До аналогічної символіки вже вдавалися пророки Осія та Єремія. Юдейські богослови, починаючи від Аківи (II ст. після Р. X.), вважали, що книга має лише цей містичний зміст. Так само й апостол Павло за посередництвом символів любови й шлюбу змальовує таємницю стосунків Христа і Церкви (див. Еф. 5:22-33). Більшість вчителів Церкви давали Пісні Пісень містичне тлумачення. Лише Теодор Мопсуестійський стверджував, що ця книга – пісня про земне кохання. Проте прямий зміст тут не заперечує містичного. Саме те, що земна любов стає символом стосунків між Богом і людиною, чинить її ще прекраснішою й воістину гідною того, щоби бути пережитою як таїнство.
[1] У Старому Заповіті «притчі» найчастіше означають афоризми, а не оповіді.