Суперечка через парасолю

Ми поговорили загалом про праведне життя, тому зараз саме час розглянути особливу відповідальність чоловіка на роботі. Ця тема перегукується з основною темою цієї книжки – пріоритети чоловіка та важливість сім’ї для нього. Сьогодні в Америці змагаються за увагу чоловіків робота та дім. Для досягнення балансу між цими двома сферами відповідальности потрібно бути дуже пильним, і, якщо відверто, здебільшого важелі ваги схиляються в бік роботи.

Я вже вам розповідав, як часто шукаю рівноваги між роботою та сім’єю. У мене дуже багато обов’язків, і нерідко я кажу «так», коли варто відрізати «ні, дякую». Немає гіршої помилки за цю, і вона негативно позначається на сім’ї.

У сьомому розділі я описував перевантаження в 1969 році і допомогу батька для зміни таких пріоритетів. Однак справжню облогу обов’язків я пережив набагато пізніше. Це тривало протягом шістьох тижнів і передбачало обов’язки, які варто було розподілити на шість місяців. І досі не розумію, як я міг наважитися на такий крок. Ніхто мене не силував. Ніщо моєму життю не загрожувало. Мені не потрібні були гроші. Нема чим себе виправдати. Я забув про відпочинок на декілька тижнів і почав боротьбу за виживання.

Я погодився читати лекції в цілій країні впродовж п’яти з шести наступних вихідних. Це було жахливо, понад місяць довелося не бачити своїх дітей. Але в той же час вичерпувався термін підготовки нової книжки, на мене тиснули три нових записи касет, щотижнева трансляція на радіо та врегулювання оплати податків (щасливчик). Окрім того, саме на середину цього періоду припали поїздка до Сан-Антоніо та згадувана раніше хвороба батька. Коли я пересідав із літака в літак, писав промови та шукав чеки для звітування, то почувався вкрай виснаженим.

Пік припав на початок жовтня, коли я летів до Чінчіннаті для участі в зібранні, яке спонсорував Біл Гайзер. Під час дороги через зміну часового поясу я не спав цілісіньку ніч, а потім упродовж двох днів виснажувався, опинившись перед натовпами від двох до восьми тисяч людей. Це був успішний час для навчання та порад, але він забирав останні краплі сил. Я йшов, хитаючись, в аеропорт у стані цілковитого виснаження. Одна думка крутилась у голові, коли я сів на літак додому: «Все, кінець!».

Протягом шести тижнів часу для себе просто не було. Найбільше, чого я прагнув, – це доповзти додому і залишитися там на самоті хоча би сім днів. Мало того, хотілося подивитися футбольний матч збірної Алабами по телевізору наступного дня. Таке лікування для мене найкраще (за умови, якщо Алабама виграє!).

Залишимо рейс на хвилину і повернемося додому в Аркадію (Каліфорнія), де дружина Ширлі також чекала на вихід із такої екстремальної ситуації. Впродовж шістьох довгих тижнів довелося господарювати без допомоги чоловіка. Ширлі сама мусила слідкувати за дисципліною та тренувати, годувати, лікувати та купати двох невгамовних діток. Нема що казати, вона також була виснажена. Окрім того, Ширлі майже не бачила свого чоловіка від першого вересня і потребувала емоційної підтримки. Надихала єдина думка: «Нарешті, Джим повертається додому, і він мені допомагатиме!».

Легко здогадатися: останні вихідні позначилися суцільними суперечками! Вибух був неминучим, бо ми були надто змученими, аби думати про потреби один одного.

Перед продовженням розповіді хочу описати стосунки, що ними я та Ширлі насолоджуємось як чоловік та дружина. Бог благословив наш шлюб у надзвичайний спосіб. Ширлі є моїм найближчим другом на землі. Якби я мав один вільний вечір і міг обрати супутника, не було би нікого на світі, хто міг би замінити дружину. Це чудово, коли двоє людей, опинившись пліч-о-пліч протягом більше ніж сорок років, все ще мають про що поговорити і цікаво жити день за днем. Ми добре розуміємо один одного і дуже рідко сваримося чи сперечаємося. Гарячі суперечки залишилися в минулому. Однак ми сильно посварилися тими вихідними після приїзду.

Я повернувся додому ввечері в п’ятницю, і Ширлі мене тепло зустріла біля дверей. Ми перед сном поговорили про останні події, про дітей та справи. Зранку також все було добре… принаймні до закінчення сніданку. Ми їли на терасі в саду. Суперечка розгорілася вже після цього.

«Джиме, – сказала Ширлі, – ти пам’ятаєш, що сьогодні сімдесят п’ять членів нашої церкви прийдуть додому? Я хочу, аби ти допоміг мені все приготувати. Спершу помий, будь ласка, парасолю в саду».

У мене відразу підстрибнув тиск до 212, і піт почав стікати з чола. Хіба Ширлі не розуміє, як важко я працював? Як вона любить запрягти до роботи! Хіба дружина не усвідомлює, як мені потрібен цей день? Ось що я скажу. Я дивитимуся футбол, і якщо Ширлі це не подобається, то нехай сердиться!

Я не повторюю того, про що говорив дружині, але, напевно, ви здогадалися. Ширлі стояла перелякано деякий час, тоді пішла до будинку, грюкнувши дверима. Я сів під брудною парасолею і так провів декілька хвилин, почуваючись вкрай обуреним. Ще ніколи я не був настільки переконаний, що маю рацію. «Зрештою, я не залізний. Мені також потрібно відпочити, і я робитиму це!»

Саме так я і вчинив. Подивився футбол у себе в кабінеті, однак відчував сильне внутрішнє напруження. Між чоловіком та дружиною запала мовчанка. Відколи ми перемовилися в саду, не зверталися взагалі один до одного. Тоді злість переросла в образу, а це ще більше перешкоджало спілкуванню.

Цього вечора прийшли сімдесят п’ять парафіян нашої церкви, і ми сиділи в саду. Здається, вони не помітили, що парасоля була брудною. Врешті гості пішли, і я залишився поряд із жінкою, яка не розмовляла і поводилася так, немовби у всьому звинувачувала лише мене. Хіба не так вчиняють жінки?!

Тоді настав час іти спати. І все виглядало дуже по-дурному. Я заліз на свою половинку здоровенного ліжка і ліг скраєчку, так, щоб не доторкнутися до дружини. Ширлі зробила так само, притуляючись до свого краю. Наш матрац був поділеним наполовину. Ми не промовили жодного слова. Однак обоє довго крутилися, перевертаючись із боку на бік. Потім Ширлі встала випити дві таблетки аспірину і повернулась у ліжко. За п’ятнадцять хвилин я увімкнув світло, щоб закапати в ніс. Я ще ніколи не спав так погано, як цієї ночі.

Наступного дня була неділя, ми відчували ще більші незручності. Ми одягнулись і як зазвичай пішли на біблійні науки для дорослих, все ще ображаючись один на одного. І ви не повірите, викладач цього ранку почав говорити про гармонію в шлюбі та план Бога щодо чоловіків та жінок. Ширлі та я кивали та сміялися на знак згоди, але було таке відчуття, ніби ми копаємо один одного під столом. Я почав підозрювати: інші пари також приховували свої почуття і грали на людях. (Пізніше я розповів цю історію в групі, і виявилося, що таки мав рацію).

У неділю ввечері все залишалося без змін. Так було і в понеділок, і у вівторок. У середу вранці ми вже змучилися від таких прийомів ведення війни. До того часу обоє вже трохи заспокоїлися і проблемне питання відійшло на другий план. Я запросив Ширлі до ресторану, а потім на прогулянку.

Це було доброю нагодою для спілкування та примирення. Я розумів, що стан Ширлі не відрізнявся від мого. Вона почала розуміти, як мені важко. Ми поговорили та знову стали близькими – і життя набуло нового змісту. Ми не лише пережили цю кризу, але також засвоїли її уроки.

Попередній запис

Шлях до зради та її профілактика

Наступний запис

Три важливих висновки