Супровід під час зцілення

П’ятий тип обставин – це коли молитву за зцілення виголошують у контексті взаємин, які існують між людьми: особа, обдарована або ні харизмою зцілення, з вірою молиться за іншу стражденну людину (якщо це можливо, в її присутності), прохаючи Господа полегшити її страждання. Ця молитва може відбуватися в супроводі інших християн, щоби завдяки братерському сопричастю вона набула більшої інтенсивности.

Загалом, така молитва є одноразовою подією, яку звершують, коли хвора людина просить братів про заступництво. Однак за певних обставин – подібно, як це буває у випадку духовного супроводу, який надається хворій особі, чи тоді, коли йдеться про внутрішнє зцілення, – рекомендують проводити таку молитву багаторазово, але, найчастіше, щоразу з іншим наміром (про обґрунтованість такої поради скажемо пізніше).

* * *

Жерар, тридцятивосьмирічний лікар, уже сім років страждав від постійного страху смерти, що серйозно заважало йому виконувати свої професійні обов’язки й не давало реалізувати життєві плани. Як сам розповідав, щоранку, коли вставав, мусив готувати себе до того, щоб прожити день. Страх пригнічував Жерара так сильно, що чоловік прагнув лише одного – втекти від цього жахливого відчуття. Ліки трохи допомагали, але викликали сонливість, чого Жерар, з огляду на свій фах, не міг собі дозволити. Чоловіка постійно переслідувала думка про самогубство, яку він, однак, рішуче гнав від себе.

Жерар вірив у Бога, але не знав, яким чином віра може допомогти йому вийти з ситуації, в якій він опинився. Тож вирішив поїхати на тиждень до замку Сен-Люк, де містився дім Спільноти благословень, яка присвятила себе християнському лікуванню осіб з психологічними проблемами. Психологічно-духовна зустріч розпочалася молитвою за зцілення в супроводі двох осіб зі спільноти. Ця молитва мала на меті представити Господові страждання Жерара й попросити про дар умиротворення.

Коли використовується такого типу супровід, передбачено також час для слухання, допомоги, яка дає змогу людині відкритися, а також духовних і психологічних порад. Одна з основних цілей таких порад полягає в тому, щоб людина усвідомила собі (наскільки це можливо) конкретні, глибокі причини того страждання, яке вона переживає. Плоди молитви й слухання з’явилися в Жераровому серці наступного дня – він пригадав собі (не лише на рівні спогадів, а й у площині емоційної пам’яті), як відчув себе покинутим, коли в дев’ятилітньому віці через специфічну дитячу хворобу батьки, згідно з рекомендаціями тодішньої медицини, помістили його у віддалений від дому санаторій. Звичайно, якщо об’єктивно глянути на цю ситуацію, батьки ніколи не покидали його; однак у своєму серці дев’ятилітній хлопчик пережив той час саме так, немовби його покинули, і той глибокий сум, який відчув тоді, залишився в його душі на все життя. Так сталося через те, що той сум дитини був непропорційним щодо своєї причини. Використовуючи технічний жаргон, можна назвати цей стан “синдромом (глибокої) емоційної реакції на завдані рани”. Ця реакція – у цьому випадку сум – після того, як її буде виявлено у свідомості конкретної особи, потребуватиме застосування спеціяльної, пристосованої до неї молитви за зцілення. Група підтримки, яка вже на початку молилася за Жерара, зібралася знову, щоб, за згодою чоловіка та за його духовної співпраці, просити Господа про зцілення від цього синдрому[1]. Через два дні Жерар, якого постійно підтримували таким самим чином, усвідомив собі таку річ: раптом пригадав, як – коли мав чотири чи п’ять років – одного разу став свідком бурхливої сварки батьків, під час якої мати докоряла батькові за те, що це він висловив бажання зберегти “цю дитину” (тобто Жерара), хоча вона цього не хотіла, бо то був для неї невідповідний момент. Разом з цим спогадом з глибин Жерарової душі на поверхню спливло почуття ненависти, якою запалало його серце тоді, коли випадково дізнався правду, – ненависти, котру все ще, навіть не усвідомлюючи цього, відчував до матері.

І знову група підтримки зібралася разом, щоб молитися за зцілення від цього синдрому, тобто від бунту проти матері… Першим плодом цієї молитви (через кілька годин) стало те, що Жерар відчув у своєму серці бажання пробачити матері її відмову дарувати йому життя; ця подія, хоча вже давно стала минулим, досі жила в його душі.

Три зустрічі з молитвою за зцілення – таким був вибір особи, що супроводжувала процес внутрішнього зцілення Жерара, яке явно відбулося завдяки дії Святого Духа. Через тиждень Жерар, хоча ще не зовсім здоровий, але з почуттям глибокого спокою в душі й новою мотивацією до життя, поїхав додому. Минуло два місяці, й страх смерти зник, натомість з’явилося таке очікуване бажання реалізувати життєві плани.


[1] Тут варто наголосити, що тим особам, у супроводі яких відбувається внутрішнє зцілення, не рекомендується молитися за зцілення конкретної травми, якщо людина, котра зазнала її, не хоче продемонструвати цієї рани Господові й хоча б мінімально відкритися на дію Його милосердя. Однак це не звільняє від “загальнішої” молитви за цю особу.

Попередній запис

Молитовна зустріч

Наступний запис

Про те, що Божу благодать ми отримуємо задарма