Вагаюся подавати точну кількість кроків чи таємниць практичної дисципліни, оскільки це не так просто. Часто треба вдаватися до методу проб і помилок. Наступну частину книжки присвячено детальному описові того, як втілювати практичну дисципліну у вихованні вашої дитини. Таку об’ємну проблему важко окреслити кількома влучними гаслами. Та все ж дозвольте мені запропонувати вам сім правил, на яких базується практична дисципліна.
1. Встановіть здорову владу над дітьми
Сім’я – це не демократична спільнота. Батькам належить мати владу. У шостому розділі Послання до Ефесян святий Павло пише про те, що Бог дав батькам владу над дітьми. А отже, ми не узурпували її.
Якщо у вашій родині на першому місці діти, це навчає їх, що вони – центр усесвіту, а їхнє щастя – головний сенс вашого життя. Важко допуститися гіршої помилки. Дуже часто доводиться бачити випещених дітей, які, стикаючись із життям, відчувають шок, бо раптом помічають, що світ не обертається довкола них. Матусині принци і принцеси в суспільстві стають пішаками, і їм важко з цим змиритися. Найліпшою підготовкою до життя є родина, де дітей цінують і поважають, а не вважають початком і кінцем усього.
Діти потребують, щоби батьки були батьками. Вони хочуть цього. Демонструючи силу та бунтуючи, діти випробовують вас, перевіряють, чи ви готові бути батьками. Якщо ви самі не накинете своїм дітям батьківської влади, ніхто за вас цього не зробить – ані школа, ні засоби масової інформації, ні, тим паче, їхні ровесники. Не бійтеся керувати в себе вдома. Те, що ви скажете, усі мають вважати святим.
Однак влада має бути здорова. Як написано в Посланні до Ефесян, не треба дратувати дітей. Ваш авторитет має опиратися на любов, а не силу.
2. Нехай діти відповідають за свої вчинки
Батьківства всі вчаться вдома. Ми маємо щодня демонструвати дітям: їхні вчинки завжди мають наслідки. Колись вони позитивні, колись – негативні. Це один із найважливіших уроків, який їм треба засвоїти.
– Я вже запізнююся, напиши мені записку-виправдання, – каже донька, коли ви прямуєте до автомобіля.
– Що я маю написати? – запитуєте невинно. – Що Ешлі запізнилася сьогодні до школи, бо… що?
– Мушу мати виправдання, – просить донька, починаючи переживати, що цього разу ви не допоможете їй уникнути труднощів.
– Ну що ж, але я мушу говорити правду, — відповідаєте. – Тож напишу: «Ешлі запізнилася, бо двадцять хвилин розмовляла телефоном із подругою, замість підготуватися до школи. Прошу вважати це запізненням без поважної причини і вжити відповідні заходи». Правильно?
– Мамо!
Ешлі вважає вас поганою, хоча насправді ви робите їй добрий і цінний подарунок – показуєте, що її поведінка і вчинки мають велике значення. Відмовляєтеся рятувати її від проблем, які вона сама спричинила. Якби ви почали виправдовувати доньку, то фактично дали б їй дозвіл далі поводитися безвідповідально. Але ви поважаєте її рішення настільки, що даєте змогу самостійно долати його наслідки. Це змушує доньку бути відповідальною за свій вчинок.
3. Дозвольте, щоб учителем була дійсність
Якщо кіт вибіжить на дорогу, якою їде автомобіль, то перетвориться на розчавленого кота. Всі шкодують тварину, але розуміють: якби кіт зупинився і роззирнувся, то жив би й далі. Це цінний урок, який діти можуть затямити завдяки спостереженню чи життєвому досвідові.
Тому моєю улюбленою домашньою тваринкою є золота рибка: якщо не дати їй їсти – вона здохне. Діти вчаться, що мусять дбати про тварин і речі, котрі їм належать. Інакше втратять їх. Штучне дихання не оживить рибки. Смерть неможливо запустити у зворотний бік, хоч би як цього прагнути. Дітям може бути від цього дуже прикро, але саме так вони вчаться. Та навіть якщо добре дбати про рибок, вони все одно іноді вмирають. І це може також стати нагодою для розмови з дітьми про життя та смерть.
Шукайте хвилини, які чогось навчають дітей. Часом життя саме дає нам ідеальний матеріял для виховання світогляду дітей. Можете, наприклад, якось дозволити дітям дуже пізно лягти спати, щоб вони самі переконалися, якими втомленими будуть наступного дня (потім, однак, потрібно відновити колишній порядок, змусити їх вчасно лягати спати).
Дозвольте дітям зазнавати поразок. Батьки надто часто бояться, що поразка зачепить дитяче самолюбство. Як наслідок – обдурюють, змінюють правила, вдають, що дитина не програла, або не дають їй пізнавати щось нове. Звинувачують себе в тому, що не вберегли дитину від поразки, і таке почуття провини призводить до різноманітних хибних рішень. (Підіть до школи на відкритий урок і пошукайте там хоча б кілька робіт, які учні виконали справді самі.)
Ваш дім має стати місцем, де дитина може зазнати поразки, щоб учитися на власних невдачах. Оточіть дітей любов’ю, покажіть, як багато вони для вас значать, але не намагайтеся самі виправляти їхні помилки. Завдання батьків полягає не в тому, щоб заплющувати очі на вибрики дітей. Навпаки, треба дивитися на них широко розплющеними очима. Дійсність – це ідеальний учитель, і якщо прищепити дітям переконання, що саме з неї потрібно черпати знання, то такі уроки приноситимуть плоди все життя.
4. Більше уваги приділяйте діям, аніж словам
Ваші діти чудово знають, що ви хочете сказати в кожній конкретній ситуації. У половині випадків можуть навіть вимовити це за вас: «Хутко, бо не встигнеш на автобус», «Будь обережний, бо виб’єш собі око», «Я більше не повторюватиму!» Але, звичайно ж, ви повторюєте ці фрази ще раз… ще раз… і ще раз.
Нас спокушає такий варіянт виховання, коли можна навчати дітей словами: «Цього разу пробачаю тобі, але щоб це було востаннє». Як гадаєте, що більше впливає на дитину: заклик не чинити чогось чи саме прощення? Ні те, ні те. Дії завжди мають бути на першому місці.
Якось у восьмому класі мій син попросив допомогти йому підготуватися до диктанту. У звичайній ситуації я охоче зробив би це, але тоді вже була десята вечора, а останні дві години він провів перед телевізором. Я відмовив Кевінові, пояснивши, що до завтрашніх уроків треба було підготуватися раніше, а тепер уже пізно.
Можливо, ви подумаєте, що я вчинив надміру суворо. Звичайно, я міг пригрозити йому пальчиком і сказати: «Гаразд, але наступного разу я не буду таким добрим». Та ці слова нічого не дали б, тоді як дії навчили його відповідальности. І знаєте що? На світанку я почув, що син прокинувся і сів готуватися до контрольної.
Застосовуючи практичну дисципліну, чітко окресліть, на що ви сподіваєтеся, чого очікуєте. Нехай діти знають, у чому полягає їхня відповідальність перед родиною.
Не треба постійно повторювати якісь слова. Нехай промовляють вчинки.
5. Захищайте власні ворота – не бийте по них
Діти такі витривалі, як бігуни на марафонські дистанції. Вони знають: якщо будуть скиглити, благати, сваритися, то врешті-решт переможуть вас і доможуться свого. Мусите витримати їхній натиск і вистояти. Вони вигадають мільйон різних аргументів, які свідчитимуть про те, що ваші рішення «просто несправедливі!» Але це ви головні вдома. Ви так вирішили – і дотримуйтеся цього. Звичайно, що й ваші рішення не завжди відзначатимуться печаттю Соломонової мудрости. Однак потрібно навчити дітей: має бути так, як ви кажете. Якщо відступите, наступного разу вони скиглитимуть ще сильніше. Коли ж вистоїте – зрозуміють, що немає сенсу вередувати.
Бувають, щоправда, винятки. Пам’ятайте, що ваш авторитет не остаточний – на відміну від Божого. Отож, якщо починаєте припускати, що інше рішення було б ліпшим чи більш слушним – змініть думку.
Колись я розмовляв із жінкою, донька якої хотіла перейти з приватної школи в загальну, щоб ходити на навчання разом із подругами. Мама ж була переконана, що дівчинці не сподобається у звичайній школі, але дозволила їй самій приймати рішення, поставивши при цьому умову: «Не матимеш права змінити думку. Якщо перейдеш до звичайної школи – мусиш закінчити там навчальний рік».
Донька рішуче заявила, що саме так і буде, однак уже за кілька днів навчання зненавиділа нову школу і затужила за приватною. Але мама, стримуючись від репліки «а я ж казала», твердо наполягала на своєму. Дівчина змушена була залишитися в школі, якої терпіти не могла. Вона зробила вибір і мусила нести відповідальність за наслідки свого кроку. Добрий приклад практичної дисципліни, хіба ж ні?
Та не зовсім. Батьки в цій ситуації могли забити гол у власні ворота. Коли йдеться про такі важливі справи, як освіта, треба приймати правильні рішення, навіть якщо доведеться змінити свої правила (у поданому прикладі й передусім сумніваюся в слушності того, що доньці взагалі дозволили діяти на власний розсуд). Якщо ми можемо завдати серйозної шкоди здоров’ю чи щастю дитини, твердо дотримуючись прийнятого рішення, – ліпше відступити.