Тайна, яку проповідує Церква

Коротке визначення

Сотворення має свої властивості й досконалість, але воно не вийшло з рук Творця завершеним. Воно створене “у дорозі” до остаточної досконалости, яку ще має осягнути і до якої Бог його призначив. Божим Провидінням називаємо розпорядження, якими Бог веде Своє творіння до цієї досконалости:

“Своїм Провидінням Бог оберігає все та керує усім, що сотворив, «простягається від краю і до краю і керує усім доладно» (Муд. 8:1). Бо «все наге та відкрите перед очима Його» (Євр. 4:13), навіть те, що має статися з вільної дії створінь”.

«Провидіння […] означає постійну й безперервну присутність Бога-Творця в усьому творінні – присутність, яка постійно творить і сягає найглибших коренів усього, що існує, щоб становити першопричину всякого існування й будь-якої діяльности»[1].

Наша віра в цю тайну ґрунтується на Святому Письмі

Свідчення Святого Письма на цю тему одностайні: турбота Божого Провидіння конкретна й безпосередня, воно опікується всім, від найменших речей до подій світу та історії. Святі книги підтверджують найвищу владу Бога в ході подій: “А Бог наш на небі, усе, що хотів, учинив” (Пс. 114:11); а про Христа сказано: Він “відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить” (Об. 3:7). “У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній” (Пр. 19:21).

Так бачимо, що Святий Дух, головний автор Святого Письма, часто приписує діяння Богові, не називаючи другорядних причин. Це не примітивний “спосіб мовлення”, а глибокий спосіб нагадувати про абсолютну першість Бога та Його верховну владу над історією світу та навчати таким чином покладатися на Господа. Молитва Псалмів – велика школа такої довіри.

Ісус просить, щоб ми довірилися Провидінню Отця Небесного, як діти

Ісус просить, щоб ми довірилися, як діти, Провидінню Небесного Отця, Який опікується найменшими потребами Своїх дітей: “Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? (…) Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться” (Мт. 6:31-33).

Провидіння та другорядні причини

Три наступні пункти пояснюють Боже Провидіння, покликаючись на тайну творчого акту Бога, Який діє та реалізує Свої задуми в співучасті зі створіннями та за посередництвом так званих другорядних причин. Як переконаємося в наступному розділі, таке розуміння тайни Провидіння було близьке Парохові з Арса. Він перебував під впливом книжки отця Жана-Баптиста Сен-Жура, який, зокрема, коментує в ній слова апостола Павла, виголошені перед Ареопагом в Атенах, про те, що Бог «недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо…» (Дії 17:27-28).

Провидіння та обурення злом

Як можна вірити в тайну Провидіння, незважаючи на смуток та обурення з приводу того, що у світі існує зло?

Церква з цього приводу має таку думку: «Якщо Бог, Всемогутній Отець, Творець упорядкованого й доброго світу, опікується усіма Своїми створіннями, то чому існує зло? Це запитання, таке основоположне, як і неминуче, таке болісне, як і таємниче, не задовільнить жодна покваплива відповідь. Відповідь на це запитання становить сукупність християнської віри: доброта створіння, трагедія гріха, терпляча любов Бога, Який виходить назустріч людині через Свої союзи, через відкуплювальне воплочення Свого Сина, через дар Святого Духа, через скликання Церкви, через силу святих таїнств, через заклик до щасливого життя, до якого закликаються вільні створіння ще до того, ніж вони згодяться, але вони також можуть – це страшне таїнство – наперед відкинути цей заклик. Нема ні одного елементу в християнській благовісті, який не був би частковою відповіддю на запитання про зло.

Чому Бог не створив світу настільки досконалим, щоб зло не могло в ньому існувати? Своєю безмежною могутністю Бог завжди міг створити щось краще. Однак Своєю безконечною мудрістю і добротою Бог хотів вільно створити світ “у дорозі” до Своєї найвищої досконалості. Таке становлення допускає, за Божим задумом, появу певних істот, зникання інших; допускає поряд з найдосконалішим менш досконале; поряд із творчими силами природи також і нищівні. Поруч із фізичним добром існує також фізичне зло так довго, аж поки створіння не досягне своєї досконалости.

Ангели й люди, творіння розумні й вільні, повинні прямувати до свого найвищого призначення через вільний вибір і виявлення любови. Але вони можуть збитися з дороги. І вони справді згрішили. Саме так моральне зло ввійшло у світ безмірно тяжче, ніж фізичне зло. Ніяк – ні безпосередньо, ні опосередковано – Бог не є причиною морального зла. Однак Він допускає його, шануючи свободу Свого створіння, і таємничим способом уміє добути з нього добро».

От як стосовно цього висловлювався святий Августин: «Всемогутній Бог (…), будучи добрим у найвищому ступені, не дозволив би ніколи якому-небудь злу існувати у своїх ділах, якщо б Він не був настільки могутнім і добрим, щоб добути добро навіть зі зла»[2].

А Церква вчить: «Так з часом можна розкрити, що Бог Своїм всемогутнім Провидінням може добути добро з наслідків зла, навіть морального, спричиненого Його створіннями: “Не ви послали мене сюди, але Бог”, – каже Йосип до братів своїх, – (…) “ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб (…) заховати при житті великий народ” (Бут. 45:8; 50:20). Із найбільшого морального зла, що коли-небудь було вчинене, – відкинення і вбивство Сина Божого, – спричинене гріхами всіх людей, – Бог Своєю надмірною благодаттю вивів найбільше добро: прославлення Христа і наше спасіння. Але зло від цього не стає добром».

«Тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Свідчення святих безперервно підтверджують цю правду

Наприклад, «св. Катерина Сієнська говорить до тих, що бентежаться злом й обурюються проти того, що з ними трапляється: “Все походить із любови, все спрямоване для спасіння людини, Бог все чинить лише з цією метою”.

Св. Томас Мор[3], незадовго до свого мучеництва, втішає свою дочку: “Ніщо не може статися, якщо Бог не хотів би цього. А все, чого Він хоче, хоча б могло видаватися нам найгіршим, є для нас найкраще”.

Юліяна Норвіцька[4]: “Отже, я дізналася через Божу благодать, що мені треба міцно триматися віри і не менш сильно вірити, що все буде добре […] І ти побачиш, що все буде добре[5]”».

У небі завісу над тайною буде піднято

Ми твердо віримо, що Бог – Володар світу й історії. Проте шляхи Його Провидіння нам часто не відомі. Лише при кінці, коли скінчиться термін нашого часткового пізнання, коли ми побачимо Бога “обличчям в обличчя” (1Кор. 13:12), ми в повноті пізнаємо шляхи, якими Бог веде Своє створіння, навіть через трагедії зла й гріха, до остаточного відпочинку сьомого дня, задля якого Він створив небо і землю.


[1] Іван Павло II, Катехиза про Провидіння, 7 травня 1986 року.

[2] Св. Августин, Підручник про віру, надію і любов, 3,11.

[3] Томас Мор (1478-1535) – англійський письменник, філософ, державний діяч, святий Римо-Католицької Церкви. – Прим. пер.

[4] Юліяна Норвіцька (1342-бл. 1416) – англійська духовна письменниця, містичка. – Прим. пер.

[5] Пор.: Thou shalt see thyself that all manner of thing shall be well.

Попередній запис

Наші помилки

Наступний запис

Тайна, яка викликає розгублення