Тайна Божого Провидіння справді викликає в людини розгублення – щонайменше таке саме (якщо не більше), як і всі інші тайни нашого Символу віри. Аби прийняти цю тайну, мусимо розглянути у світлі Біблії суперечливі, на перший погляд, істини.
Віра в Провидіння вимагає погодитися з двома великими парадоксами.
Перший із них можна сформулювати так:
У світі відбуваються події або ж бачимо вчинки, які повністю суперечать Божій волі. До них належать природні катастрофи, унаслідок яких страждають Його улюблені діти, і людські гріхи, котрі Бог цілковито засуджує. Попри це Господь послуговується такими подіями й грішними вчинками людей, аби здійснювати Свої наміри; використовує їх таємничим чином для реалізації власного плану – плану, який може бути лише чудовий!
А це другий із парадоксів:
Коли людина чинить гріх, цей акт стає наслідком її вільного вибору. Однак цей акт не відбувся б, якби Господь не дозволив цього. А отже, Бог, Який є найвищою мірою вільним, допускає, щоб цей акт здійснився.
Ці парадокси можна стисло подати у вигляді такої схеми:
Грішний учинок одночасно є:
ЗЛОМ
- яке суперечить Божій волі
- але Бог послуговується ним, щоб реалізувати свої наміри
АКТОМ
- вільного вибору людини
- який допустила нескінченна мудрість Бога
Розгляньмо детальніше кожен із цих двох парадоксів. Погляньмо, як слід їх трактувати, аби вони набули певного сенсу.
Парадокс перший:
Бог гидує злом, але послуговується ним з огляду на вище добро. Це добро повністю пізнаємо щойно в небі.
Бог гидує злом
Бог, Який постає перед нами на сторінках Біблії, – це Господь, котрий аж ніяк не хоче зла. Він ненавидить зло й реагує на нього гнівом.
Бог не хоче, щоб люди грішили.
На відміну від філософії та пантеїстичних релігій, в яких зло – це лише ілюзія (оскільки світ є еманацією божественности), Біблія твердить, що у світі трапляються вчинки, котрі цілковито суперечать Божій волі.
Вистачить згадати крик болю, що вирвався з вуст Ісуса того дня, коли Він дивився на Єрусалим: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Лк. 13:34). Це драматична ситуація відкинення! Людина володіє страшною силою, за допомогою якої може протиставлятися Божій волі, виступати проти Його планів.
Християни, які усвідомлюють Божу нехіть до зла, мусять робити все, аби триматися від нього якнайдалі. Адже воно нищить серце людини. Вірні, повторюючи слова молитви, якої їх навчив Ісус, кажуть Богові: «Нехай буде воля Твоя!» Тим самим вони просять Господа про ласку розпізнавати Його волю та про силу виконувати її. Крім того, моляться про ласку визнання Його повної тайни та волі обдаровувати їх щастям у всіх подіях, які випадають на їхню долю. Водночас просять про ласку приймати все, що муситимуть пережити, із синівською довірою. Ця довіра жодним чином не схожа на пасивну капітуляцію перед злом, від якого страждають вони та їхні брати.
Бог хотів би, щоб люди не страждали.
Не знаємо, яким був би світ, якби прабатьки не вчинили первородного гріха. Однак певним є те, що смерть і страждання з’явилися на світі саме через гріх.
Церква заохочує вірних поважно сприймати твердження на цю тему, що повторюються на сторінках Біблії: «Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд. 1:13); «А через заздрість диявола смерть увійшла у світ» (Муд. 2:24). У Посланні апостола Павла до римлян натомість читаємо, що «створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління…» (Рим. 8:20-21).
А отже, не можемо вважати тих фізичних характеристик особи, з якими пов’язані страждання та смерть, первісним станом людської істоти, хоча смерть і видається невід’ємною частиною її біологічної природи, а наука щораз упевненіше твердить про місце людини в тривалому процесі еволюції тваринного світу.
Бог послуговується злом з огляду на вище добро
Господь усе робить для нашого добра. Хоча на перший погляд нам може здаватися інакше, однак це саме Бог керує перебігом подій, як диригент, що контролює виконання партитури, яку сам написав, без участи виконавців. Музиканти постійно роблять якісь помилки, але, незважаючи на це, беруть участь у створенні прекрасної симфонії, усю красу якої ми зможемо осягнути лише у вічності.
Отож, Бог – це найбільш присутнє й активне Існування у всесвіті та історії людства, але Він є Богом «прихованим» (цей прикметник часто вживають святий Августин і Паскаль[1]).
Бог утручається в історію людства не лише тоді, коли безпосередньо зцілює хворого або торкається чийогось серця, а й тоді, коли події відбуваються начебто без Його участи, а навіть усупереч Йому. В очах світу це королі здійснюють владу, але з погляду людини, яка вірить у Бога, вони підлягають вищій силі, яка використовує їх задля реалізації своїх планів. Ніщо на світі не відбувається без дозволу Бога.
Варто також ретельніше поміркувати над такими словами Символу віри: «Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя…». Важливо правильно зрозуміти сенс цього вислову. Він не означає, – але чи треба це пояснювати, – що Бог може зробити що завгодно, навіть те, що суперечило б Його суті, яку становлять краса, добро та правда.
Цей вислів означає, – таким є сенс грецького слова «пантократор», – що Бог «підтримує» («kratei») в Собі кожну річ. Саме тому замість латинського прикметника «omnipotens», зазначає святий Августин, ліпше було б уживати означення «omni-tenens». Цей неологізм точніше передавав би реляційний вимір всемогутности Отця, Який не є абсолютним володарем на зразок Юпітера. Він не Той, хто може вчинити все, а Той, хто панує над усім, над цілим усесвітом[2].
Усі створіння цілковито підпорядковані Богові. Святі описують це так, що в нас щодо цього твердження не залишається жодних сумнівів: «Усі створіння – це немов солдати, що перебувають на службі в Бога», – любив повторювати святий Роберто Беларміно[3]. Тому мусимо дослівно розуміти слова Святого Письма: «Усі за Твоїми судами сьогодні стоять, бо раби Твої всі» (Пс. 119:91).
Отже, люди несвідомо реалізують задуми Бога.
Навіть диявол! «Його сила підпорядкована іншій силі», – писав святий Августин. Ці слова доповнює святий Тома Аквінський[4], твердячи, що якщо Господь не скинув диявола разом з іншими повсталими ангелами в безодню пекла відразу після їхнього бунту, то це тому, що хотів використовувати їх ще деякий час для випробування праведних. Тим самим сатана певним чином сприяє – звичайно, інакше, ніж добрі ангели – духовному поступові людей[5]. Те, що Бог дозволяє сатані діяти, є великою тайною, але «знаємо, що тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Саме це міг мати на увазі Гете[6], кажучи, що хоча демони хочуть зла, та все-таки завжди спричиняються до добра.
Панування Бога над світом, якого ми зовсім не спроможні збагнути, є предметом захоплення ангелів і святих у раю. Якими ж влучними видаються слова Святого Письма: «У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній» (Пр. 19:21).
Бог є непомітним співтворцем історії світу. Рухає її вперед із переможною силою, залишаючись невидимим. Він присутній у ній, хоча здається, що Його там немає. Він – усемогутній, а видається, що – безсилий і програє силам зла. Та все-таки Бог є тут і досконало панує над світом.
[1] Блез Паскаль (1623-1662) – французький філософ, письменник, фізик і математик.
[2] J.-P. Batut, Dieu le Père tout-puissant. Réflexions à partir d’un mot litigieux, «Communio», 23-24 (1998-1999), c. 68-69.
[3] Святий Роберто Беларміно (1542-1621) – єзуїт, кардинал Католицької Церкви, Учитель Церкви, канонізований 1930 р.
[4] Тома Аквінський (1225-1274) – один із найвизначніших християнських філософів і богословів, засновник богословської й філософської школи томізму, святий Римо-Католицької Церкви. – Прим. пер.
[5] Св. Тома Аквінський, Сума богослов’я І, q. 64, а. 4.
[6] Йоганн Вольфганг фон Ґете (1749-1832) – видатний німецький поет, письменник і драматург, якого вважають засновником сучасної німецької літератури. – Прим. пер.