«Та Свята Духа»

Під єврейським ім’ям Еlohim ми звикли бачити Бога-Отця, хоч тут варто уточнити, що таке розуміння не вичерпує всього багатства, яке несе зі собою це староєврейське слово. Тому придивімося, чи в біблійному описі творення ми можемо відкрити і Сина, і Святого Духа.

Далеко не шукатимемо. Вже в другому вірші Книги Буття ми натрапляємо на Божого Духа: «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води».

Звучить красиво, майже містично і трохи страшно. Особливо страшно для того, хто знає культурний контекст реальности, яку описано. Пустота і порожнеча навіть для нас звучать не надто приємно. З цього тексту до нас промовляють якась відсутність контролю і самотність. До цього додається темрява. Людина не почувається впевненою в темряві, вона для неї неприязна. Але це ще не все! Вода! Безмежність вод нагадує, непроникну морську глибину. А морська глибина для єврея не є чимсь привітним, знайомим і освоєним. Зовсім ні! Вона завжди вселяє страх, а в її пащі живуть невідомі потвори. Одне слово, лячно! Цей опис, який читаємо крізь призму щойно згаданих семітських конотацій, міг би втратити свою містичну красу на користь сцени, схожої на фільм жахів, якби не одна маленька деталь: над водами ширяє Дух Божий! Це просте коротке твердження змінює цілу перспективу згаданого фрагменту. Хаос, безлад, порожнеча, безформність не є важливими, не має значення навіть наповнена водою безодня. «Дух Божий ширяв над поверхнею води».

Звернімося знову до староєврейської мови і придивімося до цього образу з перспективи граматики. І тут знову нас чекає несподіванка. Слово ruach, що в перекладі означає «Дух»,… жіночого роду! Так! Це є «Духа Божа»! Ширяння над непривітним простором надає описові більшої погідности. Ми ще раніше знали, що Бог панує над пусткою і порожнечею, а також над жахливою безоднею, наповненою водою, але тепер знаємо щось більше; ми можемо відгадати, яким чином Бог діє: у Ньому є щось притаманне жіночій лагідності. Може, краще, правильніше було б сказати, що радше жінка повинна мати в собі щось подібне на лагідність Духа, якусь внутрішню ніжність, властиву тільки їй і Святому Духові?

Розкриття роду староєврейського іменника, який відповідає українському терміну «дух», у жодному разі не має на меті визначити стать Третьої Особи Пресвятої Тройці. Воно повинно радше вказувати на те, яким чином Бог діє, а також допомогти нам відкривати Його правдивий образ, якому були надані суто чоловічі риси. Десь у нашій ментальності живе саме такий «чоловічий» образ: у нас є Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святих Дух. Щодо двох перших у нас радше немає сумніву, що вони чоловічого роду, третій з них може викликати сумніви, але їх швидко розвіює граматична форма: «цей» Дух, він також класифікується як чоловік, принаймні як певний чоловічий духовний елемент. Однак вже в перших віршах Книги Буття Бог представляє себе інакше. Ніби хоче сказати: «Не старайся класифікувати Мене по-людськи, придивися до того, як Я дію». І та дія показує також, що Його неможливо підпорядкувати. Він творить (у чоловічому роді) і ширяє над водами (у жіночому роді).

Пригадую розмову зі знайомим про образ Бога. І саме він мені показав, наскільки важливим у духовному житті є образ Бога, виражений у Святому Дусі. «Ви, жінки, – сказав він, – маєте Ісуса, чоловіка, на якого можна покластися. А ми, чоловіки, прагнемо побачити в Богові щось притаманне жінці, щось захопливе, ніжне, просто жіночне».

Це поєднання в Богові чоловічого і жіночого образу нагадує створення людини на Божий образ. У Книзі Буття (1:27) читаємо: «І сотворив Бог людину (староєвр. аdam) на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком (староєвр. zahar) і жінкою (староєвр. nekewa) сотворив їх». Згідно з вищезгаданим фрагментом, людина – це чоловік і жінка. Не хтось один з них, а обоє. Тут варто звернути увагу, що в цьому вірші був поставлений акцент на стать обох. Староєврейське слово zahar, перекладене тут як «чоловік», стосується не лише людського роду, воно окреслює чоловічий рід. Так само і слово nekewa, що передається словом «жінка», визначає жіночий рід усіх створінь, не лише людей. Так, ніби автор цього фрагменту хотів сказати: чоловік і жінка – це людина! Однак це не означає, що самотні чоловіки і самотні жінки не носять у собі образу Бога. Прийняття ролі протилежної статі, яку вона повинна відігравати в житті, означає прийняття цього Божественного начала, яке перебуває не в нас самих, а яке треба здобути, щоб стати образом Творця.

Adam, тобто людина (а також у ширшому розумінні, людство) – це zahar i nekewa; але ми знаємо також, що Adam – це образ Бога. У Богові є те, що, дуже спрощено, ми могли б назвати «чоловічим началом» і «жіночим началом». Одним і другим! Не одним з них, не тільки Отцем, Воїном, Месником, Сином, Царем, Нареченим. Коли ми заглибимося у Святе Письмо, то знайдемо там фрагменти, в яких зустрінемо Бога як матір або закохану жінку, і нас не повинно це дивувати, бо вже на момент створення, у перших віршах з’являється Дух Божий, що має жіночий рід.

Targum Neofiti[1], надзвичайно цінне свідчення сприйняття П’ятикнижжя в єврейському середовищі, так перекладає вірш Книги Буття, який нас цікавить: «Темрява простягалася над поверхнею безодні, а дух Господньої любови повівав над поверхнею вод»[2]. Темрява і безодня протиставляються тут Духові. І не будь-якому Духові, а Духові Господньої любови. Ця любов не лише пом’якшує не надто приємний опис темряви і безодні, а й переконує, що Бог творить світ з любови. Тут відлунює згадане вже раніше ставлення Бога до Його створіння, яке є не лише ставленням Творця до Свого твору, але може нагадувати також модель батьківства. Ця Божа любов виражається по-жіночому! Адже тут ідеться про «дух Господньої любови».


[1] Таргуми – це арамейські переклади Єврейської Біблії, що є водночас своєрідним коментарем до перекладеного тексту. Targum Neofiti завдячує свою назву місцю, де він зберігався довгі роки (DomusNeophytorum), поки не потрапив у Ватиканську бібліотеку, де був правильно класифікований у другій половині XX століття.

[2] Targum Neofiti: Ksiega Rodzaju, за ред. М. Wrobel, Lublin 2014, с. 3.

Попередній запис

Три -, та все ж - єдиний

Наступний запис

Він постійно діє