Черговою Божою несподіванкою, на яку ми можемо натрапити в оригінальному тексті першої книги Біблії, є те, як представляє Себе сам Бог. Староєврейський текст називає Його Еlohim. У перекладах з’являється слово Бог. І знову перекладачі мають рацію! Але чи вони передають все, що міститься в староєврейському слові Еlohim? Звичайно, ні! Погляньмо на цей вираз з перспективи граматики. Це іменник чоловічого роду і… множини! Так! Саме множини! Отже, не Бог, а Боги? Як то? Це не один Бог? Звичайно, один, Єдиний, про що може свідчити хоча б згадане вже раніше дієслово bara, яке виступає в однині: «Він створив». Староєврейське слово el (чоловічий рід, однина) також з’являється в біблійному тексті, але стосується не Бога Ізраїля, а поганських божків. Елохім – це завжди один, Єдиний Бог вибраного народу.
Біблісти по-різному намагаються пояснювати цю множинність, яка звучить у староєврейському слові: одні кажуть, що це щось схоже до pluralismaiestaticus, і що таким чином була передана величність і могутність Бога; інші аргументують це звичаєвою формою, однак жодне з цих пояснень не є достатньо переконливим. Адже вони торкаються таємниці, яка, мабуть, більша, ніж міг би це осягнути людський розум. Прийняття цієї таємниці є виразом поваги до святого тексту Біблії.
Чудово пригадую розмову з одним равином, який упізнав в Ісусі з Назарету обіцяного Месію. Ми розмовляли саме про Книгу Буття, про Бога Елохіма. «Бачиш, – сказав він, – я читав, читав, читав стільки років; знав напам’ять, учив своїх дітей, вчив інших, і що? І нічого! Я не бачив, не чув, незважаючи на те, що Він кричав уже з першого розділу: Я є один, але нас є троє! Чи ти щось розумієш? Бо я ні. Але якщо Він так говорить, то я мушу повірити!». Мене здивувала його покора стосовно тексту святої Книги; покора, з якою цей вчений підійшов до того, що інші намагаються по-різному пояснювати. Коли я слухала його, мені пригадалися слова з Євангелія від Івана: «і побачив, і увірував». Нехай благословенний буде євангелист за те, що не старався пояснювати нам, як лежав посмертний саван, який він побачив у гробі, що не представив нам шлях дедукції, яким пройшов, а залишив місце для здивування вірою. Якось той равин, з яким я розмовляла, читаючи, побачив, і цього було достатньо, щоб він набрався впевнености. Саме його свідчення, як мені здається, є найкращим доказом того, що вже в перших словах Книги Буття Бог об’являється цілісно: у Тройці. Той єврей навчив мене, що не все потрібно прямо розуміти, чітко пояснити; іноді треба просто повірити.
Інший єврей, який повірив в Ісуса, сказав мені колись: «Якщо читаєш Старий Заповіт, і в якомусь рядку не знаходиш Ісуса – значить, погано читаєш». Це твердження ризиковане, а все ж правдиве. І тут ми знову торкаємося таємниці: як неосяжний Бог може цілковито висловитися на сторінках, у книжках, реченнях, словах, хай там як, обмеженої, хоча б об’ємом, книги.
Якщо уважно читати перший розділ Книги Буття і зосередитися на розкритті Бога як Творця, то можна ствердити, що в цьому описі з’являється уся Тройця, присутність якої ми могли вже відчути раніше, під час аналізу слова Еlohim. Тут варто ще раз звернутися до староєврейської граматики і запитати, як вона може допомогти нам розкрити участь усієї Пресвятої Тройці у творенні.
Ми вже знаємо, що слово Еlohim – іменник чоловічого роду множини; однак для нас, європейців, множина просто означає, що чогось є більше, ніж один. Та в староєврейській мові це виглядає інакше. Адже там розрізняємо однину, двоїну і множину! Якщо щось є одне, то говоримо про це в однині. Якщо якийсь іменник виступає подвійно, то говоримо про нього в двоїні, а якщо чогось більше, ніж два, то – у множині! Як неважко здогадатися, є певна різниця в записі того, що подвійне, і того, що множинне. Очевидно, що двоїна і множина мають різні закінчення. Погляньмо на вираз Елохім крізь призму того, що ми вже знаємо: вживаючи закінчення множини, автор виразно вказує читачеві на якусь множинність, а не подвійність. Бог має більше, ніж дві особи! Бог є Триєдиний!