«Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих. Оце говори та нагадуй, та з усяким наказом картай. Хай тобою ніхто не погордує!»
Незабаром після російської революції 1917 року група журналістів-оглядачів і соціологів відвідала нещодавно сформований Радянський Союз, щоб подивитися, як революціонери досягли успіху в створенні нового типу суспільства. Їм показували зразкові комуни, в яких власність була спільною («колективізованою»). Виробництво швидко розвивалося, і кожен здавався щасливим у новому, безкласовому суспільстві.
Серед журналістів був американець на ім’я Лінкольн Стефенс. Він написав про це другу. «Я бачив майбутнє, – сказав він, – і це вже реальність». Насправді Стефенс написав ці рядки для себе ще до початку поїздки, але вирішив доки приберегти ці піднесені слова на потім; він уявив собі майбутнє, і, звісно, йому не терпілося побачити, що його пророцтво було вірним. Він та інші були так поглинені своїм враженням, що комуна була тим шляхом, яким повинен піти, і, поза сумнівом, піде весь світ. Вони переконали багатьох в Європі і Америці, не в останню чергу тих, хто був приголомшений руйнівними наслідками Першої світової війни і безглуздістю причини, за якою тирани (як здавалося) послали мільйони на смерть. Чітко уявляючи собі майбутнє світу (як для них уявлялося), вони були упевнені, що він повинен розвиватися в напрямі до комунізму, і вони повинні тепер діяти, щоб утілити це в життя.
Звичайно, майже століття потому ця заява виглядає як страшне непорозуміння. Між 1919 і 1989 (коли рухнула Берлінська стіна, символізуючи крах східноєвропейського комунізму), тоталітарні держави Сходу виявилися здатні створити майбутнє, в якого немає жодного майбутнього, так само як і всі інші системи, які пробували себе час від часу. Маятник гойднувся в інший бік. Через тридцять років після Стефенса далекоглядний Джордж Орвел вклав у вуста одного зі своїх персонажів наступну фразу: «Якщо ви хочете картину майбутнього, уявіть слід черевика на людському обличчі – назавжди». У холодного видіння майбутнього Орвелом була інша мораль: якщо це те, як усе буде, вам треба насправді або залягти на дно, або потурбуватися, щоб ви були на боці переможців.
Павлів заклик, як повинні жити люди, твердо заснований на його вірі, що майбутнє вже проявляється в сьогоденні і що ми усі тепер покликані, щоб діяти відповідно до нього. Це «майбутнє в сьогоденні» реальне, але, проте, не у формі кардинально нового соціального експерименту, ні у формі ще одного репресивного режиму, який переламує кожного на своєму шляху, але у формі смерті і воскресіння Ісуса. Павло явно це не згадує, але очевидно, що він має це на увазі у вірші 11, коли каже про Божу «благодать, що спасає всіх людей». Події життя Ісуса, смерть і воскресіння, були для нього моментом (і засобом), коли щедра і сильна любов Божа (це те, що Павло має на увазі під «благодаттю») була явлена для користі не лише однієї групи людей, а усього людського роду. Цими короткими, але найважливішими подіями було розкрите майбутнє, і все в результаті стало іншим.
Зокрема, тепер, коли ми бачимо, завдяки Ісусу, як усе насправді відбуватиметься і до чого все йде – а саме, до повного здійснення нового світу, який створений і викоханий щедрою, безкорисливою любов’ю і благодаттю Божою; ми можемо бачити, як ми повинні жити в сьогоденні. Якщо майбутнє сформоване рятівною благодаттю, то сьогодення повинне протікати в очікуванні. У світі повно руйнівних шляхів, на яких люди повертаються спиною до Бога і діють під впливом довільних пристрастей, які їх охоплюють. Так не можна підготуватися до благодатного Божого майбутнього. Швидше, як це виражено у вірші 13, ті, хто нетерпляче чекає з’явлення Ісуса, Який не лише Цар і Спаситель, але і живе втілення самого Бога, повинні провадити життя, яке можна охарактеризувати трьома словами. По-перше, такому життю властиво розсудливість, або помірність. Ви – справжня людина, так що не принижуйте свою людську гідність пияцтвом або іншою поведінкою, які роблять вас швидше безрозсудною твариною. Ви – творіння, яке призначене для того, щоб знайти повноту в щедрості і доброті до ближніх; пияцтво і подібна до цього поведінка призводить до того, що ви будете егоїстичні (п’яниця (він або вона) насправді не цікавиться ким би то не було, окрім себе), і, по-друге, до того, що ви зашкодите в першу чергу собі ж.
По-друге, праведність. Християнин розуміє, що благодать – сильна любов, яка приведе світ до його справжньої мети, і яка почала це здійснювати в Ісусі і через Нього, – не зможе залишатися непричетною відносно діючої несправедливості. Слово «справедливий», як це іноді тут перекладають, охоплює тільки частину значення – справедливість має бути дієвим принципом також в особистому житті кожного християнина. Але це останнє часто сприймається в негативному світлі (як «самоправедність»). Слово, яке Павло використовує, глибоко позитивне, і визначає життя, яке і саме праведне, і присвячене тому, щоб діяти так, щоб світ також став справедливим.
По-третє, благочестя. У минулому столітті чи біля того в західному світі дала про себе знати різка реакція на благочестя, і, можливо, святенництво колишніх поколінь. Асоціації, які виникають при вимовлені цього слова, – похмуро-покутний вираз обличчя, опущені очі, тихий голос, які ототожнювалися з лицемірним і консервативним стилем церковної поведінки, і люди відразу думають: «О! Я не хочу мати з цим нічого спільного». Але справжньому благочестю, істинній відданості не треба стилізуватися або займатися удаваністю. Звичайно, коли люди тільки вчаться молитися і жити у світлі Божої любові, вони часто поводитимуться при цьому дивно, і ця дивність може бути видна в їх обличчі, голосі та поведінці. Як люди, які починають освоювати музичний інструмент, коли цим займаються, можуть абсолютно ненавмисно робити дивні гримаси, але людина, зріла в благочесті, – це той, хто урівноважений і спокійний, здатний показати це іншим; хто вважає природним і нормальним знаходитися в присутності Божій, молитися і жити так, щоб чекати майбутнього останнього з’явлення Ісуса.
Тут люди можуть уявити інше заперечення. Усе це здається занадто важким. Старі життєві звички занадто сильні. Павло готовий до цього заперечення, і відповідає на це у вірші 14. Ісус не закликає нас провадити нереальний спосіб життя. Він запрошує нас до способу життя, для якого Він звільнив нас. Його власна смерть за нас відкрила двері для незвичайних можливостей у сфері етики, і ми тепер запрошені увійти до нового світу Ісуса, світу справжньої чистоти, світу, де ми можемо почати позитивно впливати на людей і суспільство навколо нас. Це, між іншим, звичайне значення фрази «добрі діла» у вірші 14; ми могли б зрозуміти фразу просто як «поведінка окремої людини» але і тут, і в 3:1, 3:8, 3:14 це відноситься до добродійної і корисної діяльності на користь Церкви та суспільства.
Ми тоді повинні припустити, що Тит, за думкою Павла, не просто повинен наполягати на певній поведінці заради самої цієї поведінки, або перестерігати і попереджати людей силою впливу або чарівливості його власної особи. Спосіб, за допомогою якого він повинен наполягати на всьому цьому (в. 15), як робив сам Павло, – пояснювати людям, як їх нинішнє життя пов’язане з майбутнім, яке приготував для нас Бог, і підбадьорювати їх робити це майбутнє, підключаючи і свої сили тут і зараз.