«Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям. Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя. Вірне слово»
Я був на захоплюючому дні народження в минулі вихідні. Наш хазяїн, якому перевалило за сімдесят, влаштував шикарну вечірку. Він нічого не пожалів, щоб його гостям було зручно і весело. Їжа була приголомшливою; вино найвищого ґатунку; кожен гість отримав особливий маленький подарунок; музика та інші розваги допомагали усім нам почувати себе натхненними і веселими. Наприкінці був феєрверк. Ми поїхали вночі, переповнені теплотою від чиєїсь щедрої великодушності.
Але уявіть собі, що всі гості на вечірці були людьми, які не так давно були недоброзичливими до хазяїна, або змовилися перешкодити його справам, або були людьми, які ніколи не отримували задоволення від свят, які не розуміли, коли хтось намагався бути щедрим до них, і які, звичайно, не уміли бути вдячними. Припустимо, проте, що хазяїн був налаштований благодушно навіть до них. Як, запитаєте ви, хтось запросить компанію таких поганих гостей? Що ж, це питання, яке стоїть перед нами в цьому уривку; бо, схоже, це в точності те, що зробив Бог. І тепер Він хоче, щоб ми вчилися в Нього.
Павло повертається до головної думки, як він робив раніше кілька разів у цьому посланні. Завдяки Ісусу і Благій звістці про Нього щось було відкрито світу. Це щось – нічого, окрім благодаті і людинолюбства самого Бога, які настільки щедрі, що Він не запросив спеціально на Його свято людей, які і так вже були передбачуваними гостями, відповідними за святість свого життя, щоб святкувати в Його присутності. Павло, проте, міг би заперечити, що насправді таких людей немає; сам він колись вважав себе таким «відповідним» (див. наприклад Фил. 3:2-6), але коли він описує себе і його побратимів-християн у вірші 3, це не благочестивий жест. Під пристойним покривом набожної релігійної поведінки і закоництва вирувала кипляча лава жадань і пристрастей, яка обурювала і потьмарювала його розум і серце і вела до злої поведінки, повної ненависті, зарозумілості, брехні і багато чого іншого. Коротше, і він не був тією людиною, про яку ви думаєте, що Бог удостоїть його бути запрошеним на Своє свято.
Але в тому і діло (як часто говориться в Новому Заповіті), що дія Бога через Ісуса Христа – не нагорода за вже зроблені добрі діла. Це – жест, дія вільної благодаті і людинолюбства (в. 4). І воно має бути не просто абстрактною переконаністю, що ми вже – народ Божий, оскільки нібито повністю на Його боці, але бути зафіксованою в обмиванні і відродженні.
Це єдине місце в посланнях Павла, де він говорить про «нове народження», знайоме багатьом людям з третього розділу Євангелія від Івана, але яке, окрім цього місця, взагалі рідко зустрічається в інших ранньохристиянських творах. Основне, що Павло говорить про це: це дар Божий, і це очищає нас від усього, що до цього оскверняло нас. Посилання на «обмивання» майже напевно мало на увазі саме хрещення (і більшість перших християн сприймали це як посилання на нього). Як ми знаємо з Рим. 6 і Кол. 3, Павло розглядав хрещення як момент входження в общину, відмічену смертю і воскресінням Ісуса. З 1Кор. 12 ми дізнаємося, що це також глибоко пов’язане з даром Духа Святого. Ці два моменти, схоже, об’єднуються в наступному уривку, коротко, але міцно. До цього Павло говорив про «з’явлення» Божого спасіння як про майбутнє, яке входить у сьогодення і створює для нас новий світ, щоб ми жили в ньому. Проте цього разу він хоче висунути на перший план саме дію, яка робить на нас «з’явлення» Божої благодаті і людинолюбства. Це означає не лише те, що ми подивилися в майбутнє і виявили, що воно повне благодаті. Нас запрошують подивитися на себе самих, якщо ми хрещені і якщо ми вірні члени великої сім’ї Ісуса, і осягнути ту радикальну зміну, яку Бог зробив у нас. (Якщо в нас є бажання запитати : «Що це за радикальна зміна?», то або ми були завжди настільки святими, що ніколи цього не потребували – з цим би посперечався сам Павло! – або ми такі далекі від розуміння Його Звістки, що, схоже, тільки починаємо свій шлях у вірі). Те, що ми бачимо в житті, яке преображене Благою звісткою, – прямий результат щедрої, рясної Божої любові. І саме тому Він хоче, щоб ми у свою чергу були щедрими, добрими і лагідними. У цьому суть вірша 2. Бог не просто вирішив встановити якісь нові правила заради них самих і що одне з них полягає в тому, що християни повинні добре ставитися до людей. Основа для наслідування цих правил життя для перших християн завжди була глибшою. Ми покликані не лихословити людей, бути миролюбними і так далі, бо ми самі – твориво щедрої Божої любові, і якщо ми не показуємо таку ж щедру, добру, любов, що прощає, ми, очевидно, забули своє походження.
Це діє в двох різних стосунках. По-перше, наш обов’язок бути добрими і лагідними до інших – просто наша відповідь на Божу любов. Ми зобов’язані Йому всім нашим життям; невже це так багато – прохання, щоб ми відповіли з вдячністю, поводячись так, що це Його прославляє? З іншого боку, ми уражені, виявивши, що, коли ми добрі і лагідні до людей, це – частина «з’явлення» Божої благодаті і людинолюбства. Бог хоче продовжувати виявляти сам Себе, як Він почав робити це через Ісуса і в Ньому; і перший Його спосіб дії – через Своїх послідовників, які поступають таким чином, що люди починають розуміти, хто такий Бог і які має риси. Творець світу – щедрий хазяїн, який розіслав по всьому світу запрошення на своє свято. Ми, будучи Його вісниками, повинні жити так, щоб люди, які нас дізнаються, захотіли змінитися.