«Що таке готовність чи намір душі щодо миті смерти?» Так розпочинає свою книгу Жак Маритен. Далі він перелічує чотири випадки, коли душа після смерти йде прямо в небо.
Перший випадок: «Це душа, яка, ступивши на дорогу містичного життя і несамовитої любови до Бога, пройшла до кінця свій шлях і досягла максимально можливої в цьому світі досконалости в милосерді, чистої, простої, з усіх поглядів, – яка готова й має намір не лише спастися, а й приєднатися до Ісуса в раю в ту саму мить, коли покине тіло. Якщо ж вона не відхиляється від такого наміру, переступаючи поріг смерти в досконалому чині, у шаленій любові до Бога, то вона входить прямо в небо». Зрозуміло, що тут ідеться про святого, канонізований він чи ні, про людину, яка ще в цьому житті дійшла до вершини любови й досягла, в міру своєї спромоги, досконалости милосердя. Є багато святих цього штибу, яких не помітили просто тому, що за ними не було релігійної громади, аби зібрати свідчення про їхню виняткову святість і домогтися визнання її Церквою; такими є численні миряни. Та переважно святих, які усе своє життя горять шаленою любов’ю до Бога, помічають лише їхні близькі, і кажуть, що вони помирають в ореолі святости. Якщо Церква офіційно не возвела їх на вівтар, то все-таки вони стають предметом якогось мимовільного приватного почитання для людей, котрі їх знали.
Другий випадок: «Це душа, яка, залишаючись у приязних стосунках із Богом, не увійшла в містичний стан, але пройшла до кінця свій шлях і досягла максимально можливої в цьому світі досконалости в милосерді з певного кута зору (щодо інтенсивности, але не щодо здатности віддати саму душу), – яка готова й має намір не лише спастися, а й приєднатися до Ісуса в ту саму мить, коли покине тіло. Якщо ж вона не відступає від цього наміру, то мить смерти стане миттю, коли шалена любов оголосить у ній свою владу й верховенство, і в такій несамовитій любові до Бога вона переступить поріг смерти й увійде прямо в небо». Тут ми входимо в таїну надлишкової благодати, яку дає Бог у мить смерти. Душа, яка знала велику дружбу Бога, а отже досконале милосердя, однак не досягнула того цілковитого дару самої себе, що ним є святість, цілком схильна до того, аби Бог увів її в стан шаленої любови в мить смерти. Бо досконале милосердя – це єдині двері, якими ми можемо увійти в небо, адже небо є тим місцем, де Бога люблять шаленою любов’ю і шаленою любов’ю люблять одні одних – і людські створіння, й ангели.
Третій випадок: «Це душа, яка має милосердя, проте не досягнула в цьому світі досконалости милосердя (ні абсолютної, ні навіть з певного погляду), – яка готова і має намір спастися, але не приєднатися до Ісуса в ту мить, коли покине тіло. Проте ми знаємо, що вона може приєднатися до Нього в ту саму мить. Якщо душа переступає мить смерти в досконалому чині милосердя (який тоді може бути лише чином шаленої любови до Бога), то вона увійде прямо в небо». Таємниця миті смерти така: навіть певна недосконалість, яку може мати любов душі в стані благодати, не може бути перешкодою для Бога, якщо Він хоче одразу ж помістити її в чин шаленої любови до Себе.
Четвертий випадок: «І нарешті це душа, яка не має милосердя й живе в злі, – яка не готова й не має наміру ані спастися, ані приєднатися до Ісуса в ту мить, коли покине тіло. Проте ми знаємо, що в найвищому пориві милосердя душа може спастися в ту останню мить, і навіть більше – вона може негайно приєднатися до Ісуса. “Ти будеш зо Мною сьогодні в раю” (Лк. 23:43). Найвищий урок відкупительної любови – розбійник, який, безперечно, не був у стані благодати, а отже не мав наміру ні спастися, ні приєднатися до Ісуса в ту мить, коли покине тіло, та він не просто приєднується до Нього, а приєднується негайно. Він разом з Ісусом увійшов у рай перед усіма праведниками, за якими Ісус згодом зійде до аду Святої суботи. Цього грішника, який не був готовий, у мить смерти було введено в режим шаленої любови до Бога, і він став в один ряд із найбільшими святими-містиками: святим Франциском Асизьким зі стигматами, святою Терезою Авільською із серцем, пробитим стрілою любови…