Останній чин нашої свободи полягає в прийнятті того, що Бог є любов, що принципом творіння є любов, що кінцем усього, а отже й нашого життя, є таїна любови. Через благодать Христа чин любови доступний абсолютно кожній людині. Ця згода на любов може бути чином досконалого милосердя, й тоді душа прямо поринає в Бога: душа входить у небо. Інший варіянт: останній чин людської свободи може містити ще трохи егоїстичної любови до самого себе. Ця любов не така, щоб могла змусити нас відкинути милосердя, але від неї тьмяніє вогонь у нашому серці. У такому разі душа мусить пройти через те, що Церква називає чистилищем. Щодо пекла, то мій досвід провадження вмирущих показує, що кінцеве зачерствіння у відмові від любови, звичайно, можливе і дуже страшне. Проте водночас мені здалося, що насправді дуже малоймовірно, щоб так було з людьми, яких я провадив. Скажу навіть більше: у мене глибоке переконання, що велика кількість людей іде в небо прямо. Насправді є багато святих, яких не було канонізовано. Їх є набагато більше, ніж у мартирологах чи календарях. Це маси Всіх Святих. Для багатьох чистилище виникає вже на землі, особливо через прийняття малих і великих страждань, які очищують, якщо людина їх офірує з любов’ю. Існує також пасивне очищення хворобою й агонією, які є правдивим чистилищем. Офірувати своє життя в любові, що і робить чимало вмирущих, є, мабуть, чином досконалого милосердя.
Шалена любов до Бога – це вже небо
Шалена любов – це така любов, яка не чекає нічого натомість, яка повністю захоплена своїм поривом дарування. Не можна увійти в рай без цієї досконалої любови. Я дуже часто спостерігав у погляді тяжкохворих таку любов, – любов до самозабуття; у цьому погляді вже можна було побачити світло Царства Божого.
Тому я не маю сумніву, що багато людей помирає в стані досконалої любови і що вони йдуть прямо в небо, навіть якщо не були святими за життя. Жак Маритен чітко про це пише в книзі під назвою Невимушені розмови (Approches sans entraves), яка вийшла вже після смерти автора. Це збірник бесід, які автор провів на останньому етапі свого життя (після смерти його дружини Раїси) з Малими Братами Ісуса – конгрегацією синів отця Фуко, в яку він врешті вступив. Цей чоловік, доживши до поважного віку, бо йому було вже за вісімдесят, поділився найсокровеннішим. Далі я подаю витяг із розділу під назвою «Мить смерти» з бесіди про Любов і дружбу.