Коли я вкотре це перечитую, то згадую те, про що думав, коли отримав свій ступінь із психології консультування. Я завжди вірив, що найглибша потреба в серці кожного – просто щоб тебе любили. Мені байдуже, наскільки сильним ти є, наскільки ти досяг успіху власними силами або чи ти є папою, чи президентом, ти потребуєш, усі потребують, щоб їх любили. Доки ми не заповнимо цієї основної потреби, ми її намагаємось заповнити іншими речами. Мати Тереза колись казала, що люди в Індії бували настільки голодними, що вони ходили повсюди і підбирали собачий послід та їли його, намагаючись заповнити порожнечу. Таким чином, багато чоловіків настільки не усвідомлюють, що їх люблять, що підбирають усілякий послід та їдять його, намагаючись заповнити порожнечу. Доки ми не знатимемо, що нас люблять, ми намагатимемось заповнити цю порожнечу усілякими речами, яких Бог не хоче. Ось чому Він дивиться на нас і каже: «Дорогий ти … й цінний … Я тебе люблю».
Коли я сидів на підлозі і перечитував знову і знову той уривок, почав розказувати Богу всі причини, чому Він не міг любити такого бовдура, як я. Мені пригадалася одна Сповідь із моїм духовним наставником, який є екзорцистом єпархії в Ері. Я ніколи не забуду, як ішов на Сповідь і усвідомлював свою гріховність. Я усамітнювався в семінарії в лісах і сповідався у своїх гріхах своєму духовному наставнику та Богові. Це було вперше, коли я зустрів свого духовного наставника, отож поки ми йшли до хатинки на Сповідь, він обійняв мене рукою і запитав: «Як тебе звати?» – «Ларрі, отче».
Тоді він подивився на мене і запитав: «Ларрі, ти знаєш, як сильно Бог тебе любить?» – «О так, отче».
Тоді раптом я відчув «бац»! Він вдарив мене по потилиці і сказав: «Брехун!», і я подумав: цей чоловік щойно мене вдарив, а я йду до нього на Сповідь! Я справді почав нервувати. Але знав, що він має рацію. Знав розумом, що мене любить Отець; я читав Біблію. Я просто не знав серцем, що Бог мене любить. Якщо б я запитав тебе, чи ти знаєш, як сильно Бог тебе любить, ти б також збрехав. Ти можеш знати це розумом, але чи ти це знаєш своїм серцем?
Коли сестра Джоан змусила мене перечитувати той самий уривок Писання знову і знову, правда полягала в тому, що я все одно не знав своїм серцем серця, що Бог мене любить. Хоча я знаю, що найглибша потреба в тому, щоб тебе любили. У той самий час у мене були труднощі з тим, щоб перебороти свою власну ненависть до себе.
У кожного з нас є речі, яких ми не любимо чи навіть ненавидимо в собі. Ми порівнюємо себе з іншими людьми. Я не настільки спортивної статури, як він. Я не настільки успішний, як він. У мене не така гарна робота, як у нього. Якою б не була причина, у кожній людині існує цей бік ненависті до себе. Не лише в чоловіків. Ось чому ми постійно конкуруємо, змагаємось. Чим більше ми змагаємось, тим більш нормально ми сприймаємо те, що ми не такі чи інакші, бо принаймні ми кращі за когось. Проблема такого мислення полягає в тому, що, зрештою, завжди є хтось кращий за іншого. Ти можеш бути «царем гори»[1] сьогодні, але усі хочуть стати «царем гори». Вони скинуть тебе з неї.
Ось так. Замість того, щоб намагатися заповнити нашу порожнечу всередині поверхово, нам необхідно прийняти те, коли Бог Творець всесвіту дивиться на тебе і на мене й каже: «Я люблю тебе, і ти є Моїм сином!» Коли сестра Джоан дала мені завдання, я намагався розказати Богові усі причини, чому Він не міг любити такого бовдура, як я. Я гордий. Я зарозумілий. Я хочу, щоб усе було по-моєму. Я маю нечисті думки кожного дня мого життя. Деякі люди просто сидять собі і думають: «Ех, у священиків ніколи не буває думок про секс». Якби ж то! Це частина того, з чим я мушу боротися так само, як і ви. Лише ласкою Божою я залишився чистим стільки років. Лише Божою ласкою!
Отож я розказував Богові усі причини, з яких Він не міг мене любити, і посеред цього почалося моє духовне життя. Я сидів там, кричав до Бога всесвіту. Я мушу згадати, що мій образ Бога був образом моєї бабці. Так і було, у молитві я мав образ своєї бабці, і не мало значення, як багато я кричав до Бога, Він лишень продовжував повторювати: «Дорогий ти в Мене й цінний». Коли я продовжував розказувати Богові усі ті причини, через які Він не міг любити мене, Бог почав плакати так, як колись плакала моя бабця. Я пам’ятаю, як подивився на Нього і сказав: «Боже, через що Ти плачеш?» Бог поглянув на мене і сказав: «Ларрі, ти ображаєш Мене, коли не дозволяєш Мені тебе любити».
«Ларрі, ти ображаєш Мене, коли не дозволяєш Мені тебе любити». Я називаю цей досвід початком мого духовного життя, бо я почув глибоко в собі, чіткіше, ніж коли-небудь чув будь-що у своєму житті: «Ларрі». Він назвав мене на ім’я: «Ти Мій син. В Ісусі, ти Мій син».
«Так, Отче, – сказав я. – Я Твій син». Усі дамби в моєму житті вибухнули й рухнули. У своїй голові я побачив, як плаче моя бабця. Тоді я побачив, як плаче Бог. Я був на підлозі і тримав свою Біблію, плачучи, як дитина, тому що Бог всесвіту подивився на мене і сказав: «В Ісусі, Ларрі, ти Мій син». Тієї ночі я подивився на Бога і сказав: «Говори зі мною навіть сьогодні вночі в моїх снах». Тобі не слід просити Бога говорити до тебе у твоїх снах, хіба що ти повністю готовий до того, що може статися. Тієї ночі в мене був сон, і це був дивний сон. Мені снилося, що я вдома в Пітсбургу, і що усі мої друзі і родичі одержимі – Лінда Блер одержима: зелена блювота, голова крутиться довкола тощо. У той час я ще навіть не був священиком, але у своєму сні що я зробив? Я почав виганяти демонів кажучи: «В ім’я Ісуса, залиш цю людину». Нічого не сталося! Я спробував знову: «В ім’я Ісуса, залиш цю людину». Нічого! Диявол сміявся з мене, і, тобі слід це знати, я не терплю, коли з мене сміються. Я почав кричати на диявола, але нічого не відбулося. Тоді всередині свого сну диявол почав заволодівати мною. (Я розповідав цю історію багато разів, але в мене все ще гусяча шкіра, коли її повторюю, бо я ніколи не забуду, як диявол почав заволодівати мною). Тоді я подивився на свою руку, і його рука раптом вислизнула з моєї руки. Коли я сказав: «Ти не можеш зробити цього зі мною», мої руки почали обертатися довкола, а коліна піднялися до грудей. Я почав підніматися в повітрі до стелі. Я продовжував кричати: «Ти не можеш зі мною цього зробити. В ім’я Ісуса…» Нічого не відбулося. Тоді раптом уві сні я почув ту ж річ, яку чув у молитві тієї ночі: «Ларрі, він не може цього з тобою зробити. В Ісусі, ти Мій син». І як тільки я сказав: «Так, Отче, я Твій син», диявол закричав і залишив мене. Після того, як це сталося, я підійшов до кожного зі своїх друзів і родичів, доторкнувся до них і сказав: «Ти улюблена дочка Бога. Ти улюблений син Бога».
Коли я прокинувся, то був мокрий від поту, тому що сон здавався таким справжнім. Наступного дня сестра Джоан запитала мене: «Ну, Ларрі, чи сказав тобі Бог щось минулої ночі?» Я розповів їй ту історію, яку щойно розповів тобі. Вона подивилася на мене і сказала: «Ларрі, головною метою твого служіння буде розказувати людям, хто вони є: вони є синами і дочками Отця».
Тобі потрібно знати, хто ти. Доки ти не знатимеш у своєму серці, що ти улюблений син Божий, ти лиш вдаватимеш, що знаєш це. Єдиним способом дізнатися, хто ти є насправді, є достатньо довго мовчати для того, щоб Бог міг до тебе заговорити. Послухай Його. Основним способом, в який Бог до нас промовляє, панове, є Його Слово. Нам необхідно проводити час із Його Словом. Я роками проводжу час із Його Словом. Спочатку, наче уві сні, нічого не відбувалося. Тепер я знаю, що це було тому, що я читав його як книжку з історії. Я читав його, бо мені потрібно було щось робити. Однак коли сестра сказала мені: «Я хочу, щоб ти провів годину з п’ятьма віршами з Писання, і дай їм відлунюватися у твоє єство, дай Богові сказати це тобі. Замовкни і дай Богові говорити до тебе протягом години», усе почало змінюватися. Коли з цієї години пройшло п’ятдесят хвилин, Бог нарешті дістався до моєї твердої голови і почав торкатися мого ще твердішого серця. Нам із вами необхідно переконатися, що якщо ми маємо стати синами Бога, то проводитимемо час із Його Словом. Нам необхідно терпляче чекати, доки Бог не виявить нам, Ким Він є, і не скаже нам, ким ми є. Він сказав так Ісусу.
[1] «Цар гори» – назва дитячої гри. – Прим. богосл. ред.