Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки. (Мт. 7:12).
Золоте правило. Подібні формулювання можна знайти в джерелах стародавніх часів, насамперед у єврейській традиції. Раві Гілель з І ст. до Різдва Христового сказав так: «Не роби іншому того, чого не бажаєш самому собі. Ось закон. Все інше – коментарі». Дуже подібне формулювання знаходимо в китайського мудреця Конфуція. Різниця полягає в тому, що Ісус сформулював це позитивно: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви», тоді як попередні формулювання – негативні: чого не хочете, щоб вам робили, не робіть іншим.
Спробуймо замислитись, яке практичне значення має такого роду формулювання? Можна, і були спроби інтерпретувати ці слова тривіяльно: не любиш, коли про тебе пліткують, не пліткуй; не любиш, коли хтось не додержує даного тобі слова, додержуй свого слова. Безсумнівно, фундаментальний принцип здорового глузду тут збережено, але можна спробувати інтерпретувати це трохи глибше: шануй, якщо хочеш бути шанованим; умій відкривати в людях, з якими зустрічаєшся, щось гарне, бо, може, віднайдеш щось гарне і в собі.
Роздумуючи над цим золотим правилом у контексті Євангелії, я пригадав собі ще один момент, коли Христос підсумовує роздуми висновком, на чому опирається весь закон і пророки. Ідеться про заповідь любови: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою… Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40). І, мабуть, не буде надуживанням, якщо скажу, що золоте правило: «Чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» необхідно інтерпретувати як сповнене заповіддю любови.
Все, отже, чого тільки бажаєте… Що це означає? Це відкриває перед нами нечувано безмежну перспективу: всі хочемо бути коханими, всі хочемо бути огорнені любов’ю, усі ми постали з любови, – не тільки з любови батьків, а і з Божої любови. Якщо хочемо бути люблені, керуймося в житті любов’ю. Хочеш бути любленим – люби. Хочеш, аби любов іншої людини розкрила перед тобою твою власну глибину і красу, то найперше дай їй любов, не оглядайся.
Яка любов береться тут до уваги? Ісус дуже виразно подає нам зразок: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Таким чином, поясненням цих обох засад: золотого правила і заповіди любови – є сама присутність Бога, Який є Любов’ю.
Любов Бога – інша, ніж людська любов. Адже ми за природою своєю любимо за щось: за красу, за привабливість, за мудрість – ці різні якості захоплюють і окрилюють нас, щоб ми відповіли на них саме любов’ю. А чим може захопитися в нас Бог? Чи можемо ми щось Йому дати чи додати? Його любов є любов’ю, що схиляється до людини. Це не любов як відповідь на вартість, це любов, яка дає початок вартости, розкриває її, створює. Це любов, яка схиляється, а не любов, яка височіє, як красива eros Платона. Тому, коли Новий Заповіт говорить про любов Бога, вживає грецьке слово agape, а не eros, латинське caritas, а не amor.
І такою любов’ю, що схиляється над людиною, ми повинні любити людей. Ісус говорить: любіть так, як Отець полюбив, любіть так, як Я вам показав, що маєте не платити злом за зло, а зло добром перемагати. Заклик підставити щоку необхідно інтерпретувати згідно з цією засадою: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (див.: Рим. 12:21).
Папа Іван Павло II в енцикліці Redemptor hominis (Спаситель людини), Рим, 4 березня 1979 року, пише: «Людина не може жити без любови». Це одне з цих великих формулювань папи, яке можна розуміти поверхнево, банально, на рівні жовтої преси. Але можна розуміти на рівні найглибших знань про людину, людину, яка сама для себе залишається незрозумілою, якщо не буде любленою, якщо не зустрінеться з любов’ю, якщо любов не буде тим, що дає їй сенс, найглибший сенс. Людина не знає, куди прямує, якщо у своєму житті не переживе любови, якщо не зустріне любови, не торкнеться її, не зробить її своєю.
Як же мало є тої любови поміж нас! Тому ми настільки сповнені недовіри, коли чуємо вислови про Бога, Який є Любов’ю. Треба признатися в тому, як сильно я спраглий любови, щоб увірувати, що Бог насправді є Любов’ю. Можемо – дуже незграбно, невміло, але ж можемо – намагатися розривати ті ланцюги зла, ненависті, насилля, якими більшою чи меншою мірою сковані.