“Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв” (Івана 19:40).
У 1204 р. хрестоносці в четвертому Хрестовому поході пограбували Константинополь. Історик Робер де Клярі повідомляє у зв’язку з цим про одного француза Отто де ля Рош, якому при цьому як здобич потрапив до рук сувій льняного полотна. З цим полотном, яке мало розміри 1,10 метра ширини та 4,36 метра довжини, була пов’язана та особливість, що воно мало сліди крови та поту. При довшому спостереженні можна було розпізнати розмиті обриси людського тіла, яке мало бути приблизно 1,80 метра зросту. Отто де ля Рош взяв його із собою до Франції.
Через сто п’ятдесят років після цього це полотно виринає в Безансоні, де його почитають як плащаницю Христа. При пожежі воно хоч і не стало здобиччю вогню, та все ж отримало легкі сліди від нього. З того часу можна точно прослідкувати його подальший шлях. Коли в Мілані починається чума, святий Карл Боромей, який був тоді єпископом цього міста, відповідно до своєї обітниці вирушає на прощу до цієї плащаниці, яку винесли йому назустріч з південної Франції до Турину, де воно є і сьогодні.
До V чи VI ст. плащаниця мала бути в Єрусалимі. Відповідно до передання, це те полотно, в яке Йосип з Аримафеї загорнув тіло Ісуса.
Історичну перевірку на основі цих повідомлень провести неможливо. До цього додається ще той факт, що окрім Туринської плащаниці існує ще два полотнища, які також претендують на те, щоб бути плащаницею Христа.
Найвідомішим з них є славетна хустина святої Вероніки. Як розповідає легенда, ця свята подала її Христу, коли Він ішов на розп’яття, і отримала назад із відбитком Його обличчя.
Справжнім мав би бути також образ, який належав цареві Авгарові V з Едеси. Однак французький богослов та історик Шевальє знайшов у папських архівах, так би мовити, доказ протилежного в одній грамоті, датованій 1389 роком, текст якої говорить, що один художник намалював таку плащаницю. Коли це стало відомим, Туринську плащаницю ідентифікували з копією того маляра. Разом з цим вона втратила інтерес в очах майже всіх зацікавлених істориків як можливий тогочасний документ.
Так би воно на цьому й закінчилося, коли б у 1889 р. інтерес до цієї оповитої легендами плащаниці не спалахнув з новою силою. Поступ техніки зробив можливим першу фотографію Туринської плащаниці. При цьому вийшло щось дуже незвичне. У негативі фотографічна плівка поміняла місцями чорно-білі місця. З темряви чітко вирізняється таємнича пластика обличчя.
Фахівці з усього світу вивчали цю сенсаційну фотографію. Спеціялісти з мистецтва, яким її показали, виявили крім того, що негатив зображення дає вражаюче правдиве, анатомічно пластичне зображення. Риси обличчя, як у кожної людини, праворуч та ліворуч відрізняються. На цю невідповідність митці Середньовіччя, без сумніву, ще не звертали уваги. Досліди, проведені художниками, виявили, що жоден митець не був спроможним навіть при наявній моделі “вивернути” і намалювати анатомічно точно людське обличчя в негативі.
Відповідно, Туринська плащаниця вже тому не може бути фальшивкою, бо тут, у кожному випадку, йдеться про відбиток людського обличчя. Навіть ті мистецтвознавці, які критично сприймали плащаницю, сьогодні визнають, що вона не може бути намальованою в негативі, таке не під силу нікому.
Після цього хвилюючого відкриття плащаницею зацікавилися також біологи. Велике число відомих науковців з різноманітних галузей цієї науки почали свої дослідження. Після десятиліть вивчень, експериментів та досліджень ці роботи підійшли до певного завершення. Існують конкретні і дуже обширні висновки. Це ціла мозаїка безконечно кропітких досліджень навколо прояснення одного питання: Як виникла ця плащаниця?
Появою відбитку тіла на полотні займався спершу проф. Віньйон з Парижу. Він покрив посиланим алое полотном тіло одного померлого. Однак ці спроби залишилися незадовільними, бо зображення неминуче виявлялося розмитим. Італійські судмедексперти, професори Юдіка з Мілану та Романезе з Турину, мали більше успіху у своїх спробах. В їхніх експериментах вони більше дотримувалися біблійної розповіді, яка показувала: “Прибув також і Никодим.., і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв” (Івана 19:39-40). Дослідження виявили, що людське тіло має бути покрите ароматичною пудрою, а полотно – зволожене ароматичними олійками. Нерозмиті відбитки вдаються насамперед тоді, коли волосся голови перешкоджає щільному приставанню полотна до голови. Результати італійських експериментів виявляють найбільше співпадіння.
Відбиток на Туринській плащаниці виявляє опухлості на обличчі. Вони можуть бути наслідками ударів: “Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його” (Матвія 26:67). На чолі та карку можна розпізнати чіткі плями крови: “Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову” (Івана 19:2). Також на решті тіла наявні набряклості: “От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його” (Івана 19:1).
Окрім того на тілі можна розпізнати сліди крови. Вона випливає з ран від цвяхів на руках та ногах та з бічної рани з правого боку грудної клітки: “Та один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода” (Івана 19:34).
Старанно дослідити ці рани намагався паризький лікар д-р Барбе. Тут результат також був вражаючим. Ці рани не відповідають поширеним уявленням, яке підживлюють мистецькі твори. На Туринській плащаниці можна точно розпізнати місця, де тіло було пробито цвяхами: цвяхи загнали не через долоні, а через зап’ястя. Мистецькі ж зображення з фізичної та медичної точки зору є хибними. Тут на користь плащаниці також говорить один незвичайний експеримент.
Доктор Барбе прибив до хреста одного померлого. Рана від цвяха розриває долоні вже при вазі 40 кілограмів. Через зап’ястя ж проходить широка жила, яка є достатньо міцною, щоб витримати вагу людського тіла.
Деякі медики навіть розрізнили два види крови. Вони відрізнили кров, яка мусила витікати за життя – ці рани є на голові, на руках та ногах, – і трупну кров на грудній клітці та на ногах.
З якого ж часу походить полотно славнозвісної плащаниці?
На основі способу виготовлення фахівці датують плащаницю часом на початку нашої ери.
Та якими б не були відповіді науки з її експериментами, завжди залишиться відкритим питання, хто і коли лежав у цій плащаниці.