Ще в суддівському приміщенні солдатня забавляється з Ісусом: “І вони зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього” (Марка 15:17).
Ботаніки дотепер не можуть дійти згоди щодо тієї тернистої рослини. Певним є лише те, що відома сьогодні в Европі та США рослина “Христовий терновий вінець”[1] немає нічого спільного з терновим вінцем із Біблії. “Вона походить з Мадагаскару і в дні Христа була цілком невідомою”, – пояснює свою точку зору американський ботанік д-р Гарольд Мольденке. Инші численні вчені висловлюють припущення, що терновий вінець був сплетений з сирійського Христового терну, звідки й походить його назва. Сирійський Христовий терен[2] – це кущ або деревце висотою від трьох до п’яти метрів з гнучкими білими гілками, при листках яких є дві сильно вигнуті колючки. За ботаніком д-ром Дж. Е. Постом, ця рослина росла в околицях давнього Єрусалиму, насамперед на тому місці, на якому мала бути розташована Голгофа.
Дорога від суддівського місця на Голгофу була, на щастя, короткою, “місце, де Ісус був розп’ятий, було близько від міста” (Івана 19:20), поблизу головної дороги, яка вела з північного заходу до Єрусалиму. Один прочанин з Бордо, який у 333 р. відвідав Єрусалим, ясно згадував “невеликий пагорб Голгафа[3], де був розіп’ятий Господь”.
“І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв” (Марка 15:23). Такий акт милосердя багаторазово засвідчений також і при инших стратах. Так, в одному давньому юдейському переданні зі збірки Бараіта сказано: “Кого виводять, щоб стратити, тому дають випити трохи ладану з келихом вина, щоб притупити його відчуття… Достойні жінки в Єрусалимі дбали про те, щоб щедро на це жертвувати і щоб його підносили”. Мольденке, дослідник світу біблійних рослин, такої думки щодо цього: “Вино, змішане з миррою, було запропоноване Ісусові саме перед розп’яттям, щоб зменшити Його болі, так само як колись бідолашним пацієнтам перед винаходом анестезії при великих операціях вливали п’янкі напої.”
Однак Ісус відхилив цей напій і при повній свідомості переносив муки під час прибивання.
* * *
“Була ж третя година, як Його розп’яли” (Марка 15:25). Відповідно до нашого часового поділу, третя година на Стародавньому Сході означала дев’яту годину ранку. “О годині ж дев’ятій”, це означає, за нашим часом, о третій годині після обіду, трагедія сповнилася. “А Ісус скрикнув голосом гучним, і духа віддав!…” (Марка 15:34,37).
Як помер Ісус? Кілька років тому проведені доктором медичних наук Мьоддером у Кьольні наукові дослідження намагалися дати на це відповідь з медичного погляду. У людини, яка підвішена за обидві руки, кров дуже швидко збирається в нижній частині тіла. Вже через 6-12 хвилин кров’яний тиск опускається наполовину, а пульс пришвидшується вдвічі. Серце отримує замало крови. Наслідком цього стає непритомність. Внаслідок недостатнього надходження крови до мозку та серця, це незабаром призводить до ортостатичного колапсу. Хресна смерть, отже, є смертю через розрив серця.
Точно відомо, що розіп’яті вмирали лише через два дні, а то й пізніше. На вертикальну балку часто прибивали невеличку підставку, яку називали “sedile” (сидіння) або “cornu” (ріг). Коли розіп’ятий у своїх муках деякий час на неї спирається, то кров знову поступає у верхню частину тіла і близька непритомність відступає. Коли ж мука розіп’ятого врешті має бути закінчена, переходили до т. зв. “crurifragium” – йому ламали ударом дрючка гомілкові кістки. Тоді, оскільки відпруження ногами було вже неможливим, швидко наступала смерть від розриву серця.
Цей “crurifragium” Ісуса обминув. “Тож прийшли вояки й поламали голінки першому й другому, що розп’ятий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали” (Івана 19:32,33).
Юдеї просили Пилата про crurifragium, “через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою” (Марка 15:42; Луки 23:54), а також приготування перед святом Пасхи. За юдейським законом розіп’яті не могли залишатися висіти через ніч (див. Второзаконня 21:23). А в 6 годині починалася субота Пасхального тижня, коли всяка праця була заборонена. Близькість великих святкових днів пояснює також надмірний поспіх подій дня: нічне схоплення, засудження, виконання засуду та похорон Ісуса протягом кількох годин.
* * *
Майже тисячу кроків завдовжки є дорога від арки ессе homo, площі перед суддівським місцем Пилата, через вузьку Вія Долороса, до храму Гробу Господнього.
Імператор Констянтин звів у 326 р. пишну башту-надгробок над віднайденим тоді гробом Ісуса. Багато прикрашені колони підтримували дах із позолочених балок, як засвідчують прочанські щоденники та давньохристиянські пам’ятки архітектури. Сьогодні в храмі Гробу Господнього панує хаос нагромаджених тут навпівтемних каплиць. Кожна християнська конфесія звела собі на найсвятішому місці християнства місцину для молитви.
В каплиці Гробу Господнього стерті сходи ведуть вглибину до скелястого гроту, в якому вирубано гріб довжиною два метри. Чи це місце поховання Ісуса?
В Палестині було знайдено понад тисячу гробів з того часу, і все це некрополі, родинні гробниці. Цей же гріб є одинарним. Відповідно до передання Євангелій, Ісуса першим поклали до великої гробниці: “І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою, і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов” (Матвія 27:59-60).
Одне питання напрошувалося в минулому знову й знову: Як таке можливо, щоб про події тих днів окрім книг Нового Заповіту не було жодних тогочасних звісток? “Світова історія нічого тоді про Нього (Ісуса з Назарету) не записала”, – пише проф. Мартін Нот у своїй важливій “Історії Ізраїля”. “На один короткий момент Його виступ зворохобив людей в Єрусалимі, а тоді цей епізод вже відійшов у минуле, і люди знову почали турбуватися про речі, що здавалися важливішими. І все ж саме тут було зроблено остаточне рішення в історії Ізраїля. Лише коли коло Його прихильників стало у світі помітним, почали згадувати Його ім’я”.
Йосип Флавій у своїх “Юдейських старожитностях”, які він уклав в останніх десятиліттях першого століття нашої ери, при згадуванні про ранньохристиянську спільноту Єрусалиму говорить про “Ісуса, якого називали Месією”[4]. Також римський історик Тацит чітко згадує Ісуса в “Аналах”[5] для пояснення імени “крістіяні”: “Христос, від якого походить їх ім’я, у час імператора Тиберія був засуджений прокуратором Понтієм Пилатом до смерти”.
Та найважливіший вислів зберігся від римлянина Светонія[6]. Він описує один месіянський рух під час правління Клавдія, який був римським імператором з 41 по 54 р. Р. Х. у своїй книзі “Дванадцять імператорів” Светоній говорить про нього: “Він вигнав з Риму юдеїв, які здійняли багато шуму через Хрестуса”. Письменник Оросій згадує, що це вигнання сталося на дев’ятому році правління Клавдія, отже в 49 р. Р. Х., що свідчить про християнську спільноту в Римі не пізніше, ніж через 15-20 років після розп’яття. До цих римських свідчень додається вражаюче підтвердження з Дій апостолів. Бо коли Павло прибув з Атен до Коринту, він знайшов там “одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим” (Дії апостолів 18:2).
[1] Euphorbia milii Desmoul.
[2] Zizyphus spina christi.
[3] Monticulus Golgatha.
[4] “Юдейські старожитності XX 9, 1 § 200.
[5] “Annales” XV, 44, написані в 115-117 pp. Р. Х.
[6] 65-135 pp. Р. Х.