У ТІНІ НОВОЇ СВІТОВОЇ ПОТУГИ – Частина 3

Докази історичної істинності посухи та Ахавового тестя Етбаала із Сидону надав Менандр з Ефесу – фінікійський літописець. Біблійний Етбаал звався у фінікійців Іттобаал і в часи Ахава був царем морського міста Тиру[1]. Менандр повідомляє про катастрофічну посуху, яка в часи царя Іттобаала охопила Палестину та Сирію і тривала цілий рік.

За царя Йорама, сина Ахава, Ізраїль переживає страшне вторгнення з жахливими наслідками і зазнає відчутних територіяльних втрат.

Арамейці нападають на країну і облягають Самарію. Жахливий голод мучить народ. Оскільки цар Йорам звинувачує в цьому пророка Єлисея, він хоче його вбити. Та Єлисей пророкує кінець голоду вже на наступний день, осаул “царя, що він на його руку спирався”, як сказано в Біблії, сумнівався в пророцтві (див. 2 Царів 7:2). Цей “осаул” став справжньою головоломкою. Його функція виглядала більш, ніж загадковою. Про таку придворну посаду нічого не було відомо. Даремно біблійні коментатори шукали якогось пояснення. Врешті, філологічне дослідження знайшло слабенький слід. Гебрейське слово, перекладене як “осаул”, походить від слова “три”. Однак офіцера третього рангу ніколи не існувало. Правильне пояснення знайшли тоді, коли взялися за асирійські рельєфи.

Залога кожної бойової колісниці складалася з трьох чоловіків: того, що правив кіньми, воїна, та одного чоловіка, який мав місце за цими обома. Розпростертими руками він міцно тримається за дві попруги, які прикріплені до колісниці праворуч та ліворуч. У цей спосіб він надає воїнові та фірманові перед собою додаткове забезпечення ззаду і страхує їх від того, щоб вони при шаленій їзді не вилетіли з відкритої колісниці, коли у вирі битви вона мчить по трупах та поранених. Це і є той “третій чоловік” – незбагненний осаул “царя, що він на його руку спирався” – це був утримувач попруг у бойовій колісниці царя Йорама!

Малюнок 28. Поділене царство (850 р. до Р. Х.).

За Йорама Ізраїль втратив велику територію в східному Зайорданні. Моав у Зайорданні сплачував данину Ізраїлеві. Докладно повідомляється про похід проти Меши, збунтованого “баранячого” царя: “А Меша, цар моавський, розводив дрібну худобу, і давав Ізраїлевому цареві сто тисяч ягнят та сто тисяч рунних баранів. І сталося, як помер Ахав, то збунтувався моавський цар проти Ізраїлевого царя” (2 Царів 3:4-5). Ізраїль кличе на допомогу Південне царство Юди та Едом. Вони вирішують вести спільний наступ на Моав із півдня. Дорога туди веде навколо Мертвого моря. Вірячи в пророцтво: “Не побачите вітру, і не побачите дощу, а потік цей буде наповнений водою. І будете пити ви, та череди ваші, та ваша худоба” (2 Царів 3:17), союзники зважуються на марш через пустельну територію. “І йшли обхідною дорогою сім день. І не було води таборові та худобі, що була при них”. За порадою пророка Єлисея вони накопали “на цій долині яму за ямою”. І справді, “і сталося ранком, коли приноситься хлібна жертва, аж ось полилася вода з едомської дороги. І наповнилася земля водою”. Це побачили моавські шпигуни: “І побачили моавляни навпроти воду, червону, як кров” (2 Царів 3:9,16,20,22), і подумали про різанину в таборі ворогів.

Коаліційні війська мають успіх у Моаві і спустошують країну. “А міста руйнували, і на всяку добру польову ділянку усі кидали свого каменя й закидали її, і всяке джерело води загачували, і валили всяке добре дерево, й аж тільки в Кір-Харешеті позоставили каміння його” (2 Царів 3:25). На диво, цей успішний похід завершується тим, що деякі “відступили від нього, і вернулися до свого краю” (2 Царів 3:27). Здавалося, перевірити істинність цих слів неможливо.

У 1868 р. ельзаський місіонер Ф. А. Кляйн об’їжджає біблійні місця в Палестині. Його шлях пролягає серед иншого через східне Зайордання, через Едом і, врешті-решт, до Моаву. При виїзді в околиці Дібан, давнього Дібону, на середній течії Арнону, його цікавість привертає один великий обтесаний камінь, якого майже повністю завіяв жовтий пісок. Зацікавлений, Кляйн зіскакує з коня і нахиляється над каменем. Це однозначно гебрейське письмо! Він не вірить своїм очам. Підняти камінь з важкого базальту під спекотним полуденним сонцем коштує неабияких зусиль. Він має висоту один метр і заокруглений вгорі. Кляйн турботливо очищає його ножем та хустинкою. При цьому проступають 34 рядки тексту.

Найохочіше він узяв би кам’яний документ із собою, та він надто важкий. Окрім того тут же виринає ціла група озброєних арабів. Дико жестикулюючи, вони оточують місіонера і, стверджуючи, що цей камінь – їхня власність, вимагають за нього божевільно високу ціну.

Кляйн здогадується про важливість знахідки і перебуває на межі відчаю. Місіонери не мають багато грошей. Він даремно намагається переконати місцевих жителів. Йому не залишається нічого иншого, як точно зазначити місце знахідки на карті. Тоді він відмовляється від подальшої поїздки, поспішно їде до Єрусалиму і, не гаючись, повертається до Німеччини, де пробує зібрати потрібні для арабів гроші.

Тим часом діють инші. І це було справді добре, инакше назавжди загинуло би надзвичайно важливе свідчення біблійної історії.

Французький дослідник Клєрмон-Ґанно в Єрусалимі почув про відкриття німецького місіонера і відразу подався до Дібану. Потрібно було застосувати все його мистецтво переконування, щоб недовірливі араби дозволили хоча б дослідити напис на базальтовому камені. Оточений місцевими мешканцями, що з цікавістю спостерігають за ним, Клєрмон-Ґанно знімає відбиток з поверхні. Коли за кілька місяців перед вченими в Парижі лежить переклад тексту, французький уряд без зволікання дає дозвіл на купівлю. Хто може описати розчарування француза, коли він із караваном, маючи достатню кількість грошей, дістається Дібану і не знаходить більше каменя! Лише слід від сажі позначає ще місце, де він колись стояв. Араби підірвали його – із жадібности. Вони сподівалися, що продаж поодиноких шматків одержимим старовиною європейцям принесе їм ще більше грошей.

Клєрмону-Ґанно не залишається нічого иншого, як податися на полювання за поодинокими фрагментами цінного документа. Після численних старань та пошуків, після безконечних торгів, він нарешті збирає разом частину уламків. Два більших блоки та 18 менших кам’яних уламків на основі відбитку складають докупи та доповнюють і, ще перш, ніж місіонер Кляйн взагалі зібрав необхідну суму, вражаючий камінь з Дібану виставлений як нове придбання в Луврському музеї в Парижі.

На ньому такий текст: “Я Меша, син Кемоша, цар Моаву… Мій батько був царем над Моавом 30 років, а я став царем після мого батька; І я звів цю святиню Кемошеві[2] в Керіхо[3], святиню порятунку, бо він врятував мене від усіх моїх супротивників і дав мені звитяжити над усіма моїми ворогами. Омрі був царем над Ізраїлем і пригнічував Моава багато днів, бо Кемош гнівався на свою країну. Тоді за ним був його син, і цей мовив: “Я хочу гнітити Моава!” Він сказав так у мої дні, та я звитяжив над ним та над його домом; і Ізраїль загинув навіки… Я змусив полонених Ізраїля копати рови для Керіхо…”


[1] Біблійні хроністи часто вживають означення “сидонянин” як загальну назву для фінікійців.

[2] Кемош – бог моавитян, за часів Соломона його культ був серед культів чужоземних богів, які поширилися в Ізраїлі.

[3] Керіхо – резиденція царства Моав, біблійний Кір-Харесет.

Попередній запис

У ТІНІ НОВОЇ СВІТОВОЇ ПОТУГИ – Частина 2

Наступний запис

У ТІНІ НОВОЇ СВІТОВОЇ ПОТУГИ – Частина 4