Багато є таких людей, які думають, що на світі тільки той щасливий, хто має багатство. Вони заздрять тим, які мають великі будинки та вирізняються заможністю. Бідолашні не знають про те, що тільки спокійна совість, задоволення тим, що Бог дає, чесне та праведне життя дають людині справжнє щастя.
У часи правління візантійського імператора Юстина жив убогий робітник Євлогій. Тим, що він протягом дня заробив, ділився з біднішими та слабосильними. Одного разу до нього в гості прийшов благочестивий подвижник Даниїл. Він на власні очі бачив велике милосердя Євлогія, тому став уклінно просити Господа, щоб наділив богомільного та жертволюбного Євлогія великим багатством. Він думав, що коли той стане заможнішим, то буде робити більше добра для бідних і немічних. Та ось Господь уві сні застеріг преподобного, щоб той полишив молитву за Євлогія в цьому намірі, адже багатство часто може нашкодити людині. Та це не стримало пустельника, він і далі молився за Євлогія, щоб Господь наділив його великим багатством. Він мав сильне переконання, що Євлогій збереже чесноту милосердя до кінця свого життя.
Євлогій працював у каменоломні. Одного разу він натрапив на великий мідяний горщик, повен золота та срібла.
Так він став великим паном. І що, як Ви гадаєте, він зробив із своїм маєтком? Може, він будував храми? Може, споруджував притулки для бідних? Може став опікуном удів та сиріт чи допомагав убогим студентам? Та де там! Це велике майно, набуте легким способом, позбавило Євлогія розуму. Цей чоловік, який колись був такий чесний та милосердний, став тепер догоджати тільки своєму тілу, сатанинська гордість заволоділа його душею. Він став провадити розпусне життя. Поїхав до Царгорода та в околицях цього міста купив велике село. Забаглося йому стати великим урядовцем. За гроші здобув і це достоїнство. Він сказав собі подібно, як той євангельський багач: «Їж, пий і веселися». Забув за Господа Бога і творив всяку нечисть, спокушаючи цим й інших.
Про все його мерзенне життя дізнався Даниїл. Совість мучила благочестивого чоловіка, бо він звинувачував себе, що своїми бажаннями та молитвами став причиною нещасть Євлогія. Він поспішив до Царгорода, щоб відвідати давнього друга та спам’ятати його. Знайшов його в палаці, де той бездумно веселився серед дружнього товариства. Став Даниїл картати Євлогія лагідними словами, щоб залишив блудне життя. Та слова благочестивого чоловіка не впливали на колишнього приятеля. Євлогій розлютився, обізвав того зневажливими словами, закликав слуг, велів бити його киями та викинув з палати на вулицю.
Тоді переконався Даниїл, що тяжко згрішив, просивши багатства для Євлогія. Ставши навколішки, він молився так: «О всевідучий та всезнаючий Господи, якими сліпими та безумними є людські прагнення. Як же часто ми, нерозумні діти, просимо Тебе про те, що нам найбільше шкодить. Чи міг би я подумати, що, ставши багачем, цей милосердний Євлогій покине благочестиве життя та стане великим грішником. О преблагий Боже, прости мені мою зухвалість та поверни Євлогієві давнє убожество, щоб він трудився в поті лиця і не згинув навіки».
Бог вислухав молитву Даниїла. Імператор Юстин помер, а його спадкоємець прогнав Євлогія з посади, яку той купив собі за гроші. Євлогій підготував змову проти нового імператора, маючи наміри його вбити. Та імператор про це дізнався, конфіскував все майно Євлогія та прогнав із своєї держави. Так Євлогій знову став простим робітником, працюючи в каменоломні. Роздумуючи над своїм життям, він розкаявся, бо зрозумів, що багатство не ощасливило його, лиш відвернуло від Бога, який є правдивим щастям людини.
«Знає Бог з неба, що кому треба».
