У кожній в’язниці є духовні отці, які опікуються душпастирством в’язнів, адже неможливо залишити таких людей без духовної опіки.
Один священик, який довгі роки провадив духовну опіку у в’язниці, розповідав ось що:
«Неповних шість років тому за обман було засуджено до кари на три роки молодого торговельника. Час покарання минув. Зазвичай колишні засуджені приходили до мене перед виходом на волю, щоб попрощатися. При цій нагоді я пригадував їм, щоб облишили колишні недобрі справи, а старались жити по-християнськи. Так само й цей торговельник, відбувши кару, прийшов до мене, щоб попрощатись. Він походив із Берліна, де проживала його дружина з малою дитиною.
«Що ж я тепер зроблю? Куди повернуся? Хто ж прийме мене на роботу, щоб чесним способом заробити на хліб для себе та для родини? Кожний буде цуратися арештанта».
Не один в’язень, відбувши покарання, ставив мені таке питання. На це відповідаю: «Стій твердо на боці правди та зберігай Божий закон, то нічого лихого тобі не станеться. Бог не залишить Своїх вірних слуг».
Цей молодий чоловік пообіцяв, що буде добрим християнином, хоч сумнівався, що хтось подасть руку допомоги злочинцеві, який три роки відсидів у в’язниці.
Ми попрощалися.
З того часу минуло три роки. Одного разу в мою світлицю ввійшов добре одягнений молодий чоловік, ввічливо привітався. Я почав з ним розмовляти. Придивившись до нього уважніше, я впізнав, що це не хто інший, як той молодий чоловік, який був покараний на три роки ув’язнення за обман.
«А це ти, небоже? Видно добре тобі живеться, коли ти так гарно виглядаєш. Це мене дуже тішить!»
На це він відповів: «Слава Богу! Добре мені ведеться. Коли ласка, послухайте. Розкажу коротко події мого життя від того часу, коли я залишив в’язницю і попрощався з вами, отче духовний. Коли приїхав до Берліна, поспішив відразу до найвідомішого торговельника та просив, щоб дав мені роботу. Я дав йому похвальні свідоцтва з попередніх років, які він уважно переглянув. Потім запитав: «Де ж ви перебували останні роки, адже з того часу свідоцтв нема?»
Мене охопив великий страх, серце стало битися, немов молот. Що вже буде, то буде, піду все ж таки за порадою духовного отця та скажу всю правду.
«Я просидів три роки в тюрмі».
«А за яку провину?»
«За те, що вчинив обман у касі мого працедавця».
«Звідки у вас сміливість так щиро мені про це казати? Ви ж розумієте, що через такі обставини я не зможу прийняти вас на роботу».
На це я відповів: «Коли я залишав в’язницю, то один духовний отець, який дбав про духовне добро засуджених, радив мені завжди говорити правду. Я пообіцяв йому, що збережу його науку, і ось, бачите, додержав слова».
Керівник торговельного закладу поставив наступне запитання: «А чи обіцяли ви цьому душпастиреві поводитися чесно та ретельно, якщо вам буде доручене діловодство?»
«Так, і це обіцяв».
Тоді начальник подав мені руку та сказав: «Коли ви дотримали одну обіцянку і сказали правду, то, сподіваюся, що вірно додержите й інших, та будете добре виконувати довірені вам торговельні справи».
Торговець відразу прийняв мене на роботу. Через те, що я сказав правду, отримав для своєї родини утримання, якого інші люди часом шукають роками.
Ось таке розповідав мені цей колишній злочинець, який тепер живе весело та щасливо серед люблячої родини. І я радів, що скерував цю душу на дорогу праведності, бо для кожного духовного пастиря немає на світі більшого щастя, коли вдається завести заблукану вівцю на істинну путь».