Була свята неділенька. Старий Яким щойно повернувся з церкви. Це був праведний та благочестивий чоловік, який побував у багатьох країнах світу. Щоб дати ногам спочинок, він сів на лаві під розлогою липою. Молода челядь почала збігатись до нього. Вони прагнули почути щось мудре з уст цього розумного чоловіка. Бесіда пішла про те, що нерозумними є ті люди, які шукають щастя у веселощах, де зазвичай не зможуть його знайти. Старий Яким запитав Ксеню, яка стояла поруч: «Що таке особливе могло б зробити тебе щасливою?»
На це вона відповіла: «Я б хотіла бути гарна, як зоря, бо ж вродливих усі люблять, усі радо запрошують до себе в гості». «Дурне ти сказала, – перебив її Степан – адже добре пам’ятаєш, яким вродливим був син нашого сусіда Гринько. Його обличчя зіпсувала віспа. Що ж залишилось із всієї його краси? Немає в світі нічого кращого, як здобути велике багатство. Як маєш гроші, то безжурно проводиш дні свого життя».
«І ти, брате, не сказав нічого мудрого, – відповів Теодор, – адже багатство так само скоро минеться, як і краса, або знищить його чи то злодій, чи вогонь, а як не маєш розуму, то ніхто тебе не пошанує. Розумом здобудеш собі пошану та любов усіх людей. Тому я радше волів би мати розум. Правда, діду, що я добре сказав?»
На це старий Яким відповів: «І твоя, Теодоре, балачка не зовсім мудра. Слухай, небоже, ні краса, ні багатство, ні розум, ані жодні інші земні гаразди не зроблять людину щасливою, коли до цього всього не додамо точного дотримання Божої волі, яке полягає у виконанні Божих заповідей, що їх Господь на горі Сінай передав Своєму слузі – пророкові Мойсеєві – на двох кам’яних таблицях. Скільки ж то зла і нечесті діється в світі, скільки ж то є таких людей, що зазнають злиднів, скільки ж то є таких, які мають розум, красу, багатство та достоїнства, а є нещасливими тільки через це, що не шанують Божих заповідей. Тож затямте собі добре, дорогі діти, що тільки точне виконання Божих заповідей є єдиною основою людського щастя».