Школяр Степан Завійко був сином багатих батьків, які поручили хлопчину опіці праведного вчителя. Одного разу вчитель та учень вийшли на прогулянку за місто. Йшли дорогою між розлогими селянськими нивами. Неподалік орав поле бідний селянин, який кинув край дороги свій подертий сердак і полатане взуття.
Степанко вирішив пожартувати з бідного, забрати взуття та сердак, заховавшись із цим добром недалеко в кущах. Буде з того багато сміху, коли селянин перестане орати та, заклопотаний, шукатиме свій одяг. Хлопчина щиросердечно розповів вчителеві про свій задум.
Благородний вчитель відповів йому: «Не годиться так жартувати над бідним, це недоречно та непохвально. Знаю, що ти дитина багачів, та що твої батьки завжди передають тобі достатньо грошей на дрібні видатки. Пожартуй собі над бідолахою так, щоб із цього жарту і тобі, і йому була велика радість. Поклади до одного і до другого черевика по одній короні, потім заховаємось ось за тими кущами й почекаємо, що буде далі». Степан охоче згодився з пропозицією вчителя.
Невдовзі орач закінчив свою роботу та повернувся на місце, де лежали його сердак і взуття. Одягнув сердак та присів, щоб одягнути взуття. Встромив ногу в один черевик, і відчув, що його щось тисне. Зняв черевика, потряс ним, дивиться і не вірить своїм очам – біленька блискуча корона вилетіла звідти. Глянув навколо, не бачить нікого. Взуває другий черевик, ба, і тут те саме – є друга новісінька корона. Чудо! Диво! Що ж це таке? Орач став дякувати Богу, а ті що сховалися в кущах, чули його слова:
«Боже, який Ти добрий та ласкавий. Ти не залишаєш тих, які надіються на Тебе. Безрадний залишив я хату, голодних дітей та недужу матір. А ти не забув про мене в такій важкій нужді. Честь, слава і благодарення Тобі! Наділи щастям та здоров’ям того, кого Ти використав як знаряддя Своєї доброти».
Вчитель та учень чули цю подячну молитву. Степанкові покотились по лиці дві сльозини, як горошини. Він радісно сказав учителеві: «Я ще ніколи не відчував у душі такого щастя та радості, як сьогодні. А це щастя я отримав завдяки ось цим двом, мало що вартим, коронам».
Благородний учитель додав до цього такі слова: «Коли будеш старшим та придивишся до всього, що відбувається у світі, то побачиш багато людей, які викидають тисячі, щоб здобути щастя. А що отримують за це все? Байдужість до життя, невдоволення, а то й передчасну смерть. І чому ж? Бо вони шукають щастя для себе серед людей, а не в Бога. Земне щастя можна отримати праведним життям та справами християнської любові. Це щастя є тільки передчуттям того вічного щастя, яке чекає у вічності тих, які прославилися ділами любові до Бога та ближнього».