«У Ім’я Моє демонів будуть вигонити» (закінчення)

Закінчивши з основною постановкою питання на надійному фундаменті Святого Письма, ми переходимо до кількох коротких зауваг щодо практики екзорцизму в перші століття існування Церкви; я наголошу на кількох джерелах, даючи змогу зацікавленим читачам звернутися до спеціялізованих трактатів (яких, якщо чесно, дуже мало).

Загалом ситуація склалася так: на початку історії Церкви всі могли виганяти бісів на основі Христового «мандата». Це була дуже важлива діяльність з точки зору апологетики, оскільки християни опинилися перед обличчям екзорцистів-язичників. Складно переоцінити цю обставину. Невдовзі екзорцизм став зарезервованим за певними категоріями осіб: на Сході визнавали особливу харизму, на Заході ж екзорцистів призначала офіційна церковна ієрархія. В обох випадках екзорцизм розвивався у двох окремих формах: як самостійна молитва для оздоровлення одержимих; і як молитва, що становила частину святого таїнства хрещення.

Необхідно зауважити, що всі народи, давні й сучасні, вірили в існування злих духів, яких описували і з якими боролися згідно зі сформованою культурою. Можемо натрапити на екзорцизм у давніх народів Ассирії, Вавилону та Єгипту. Не відставав у цьому плані і єврейський народ: у старозавітній книзі Товита архангел Рафаїл зцілює Сару; Ісус Христос чітко говорить про юдейських екзорцистів (див. Лк. 11:19); натрапляємо на певні відомості про екзорцистів і у творах Йосипа Флавія. В історії будь-якого народу маги та ворожбити претендували на владу над злими духами, тож спогадами про них пронизані всі часи та народи.

Звідси перший апологетичний висновок у світлі творів перших християнських авторів: порівнюючи язичницьких екзорцистів із християнськими, акцентується на владі Христа. Першим про це пише Юстин[1]: «Ісус родився з волі Бога Отця заради віруючих в Нього людей і для сокрушення демонів. Це й тепер ви можете пізнати з того, що відбувається на ваших очах. Бо багато з наших, з християн, зціляли і дотепер ще зцілюють багатьох одержимих демонами у всьому світі і у вашому місті (Римі), заклинаючи іменем Ісуса Христа, розіп’ятого за Понтія Пилата, у той час, як вони не були зцілені всіма іншими заклинателями, ворожбитами та чародіями, – і тим перемагають та виганяють демонів, які оволоділи людьми» (ІІ Апологія, 6). Це дуже цінний текст і з огляду на його давність (II століття), і з точки зору формули екзорцизму, яку він наводить.

Той же Юстин наводить повніший текст у Діялозі з Трифоном юдеєм: «Бо всякий демон перемагається і покоряється через призивання імени цього Сина Божого, Який “роджений перш усякого творива” (Кол. 1:15), і народився від Діви і став страждаючою людиною, був розіп’ятий народом вашим за Понтія Пилата і вмер, і воскрес з мертвих, і вознісся на небо. Але якщо ви будете заклинати якимось іменем людей, що були у вас, царів чи святих, пророків чи патріярхів, то ніякий демон вам не покориться» (85).

Іреней також свідчить, що: «Завдяки призиванню імени Ісуса Христа, розіп’ятого за Понтія Пилата, диявол виходить з людей». Цікаво те, що формули екзорцизму мають за основу слова Христа та Павла, але згодом доповнюються основними епізодами з життя Христа, що також вплинуло на формування перших символів віри.

Тертуліян підтверджує ефективність, з якою християни виганяли бісів і з християн, і з поган. Він першим вказує на певні жести, як наприклад, покладання рук та подув; він також наголошує, що сила екзорцизму зумовлена призиванням імени Христа. Ці всі елементи увійшли в обряд хрещення.

Давня Церква, послушна отриманій від Христа владі, використовувала екзорцизм не лише для зцілення одержимих чи осіб, які були рабами злих інстинктів, але й для суспільного життя, пронизаного ідолопоклонством та поганими впливами. Тертуліян однозначно вказує на це: «Якби не ми, хто зміг би захистити вас від поганого впливу тих духів, які ховаються серед вас і руйнують ваші тіла та серця? Хто звільнив би вас від нападу демонічних сил?».

Цей несприятливий вплив на суспільство, не говорячи вже про окремих осіб, завжди здійснював диявол.

Гарним є свідчення Кипріяна[2], який так пише про владу екзорцистів: «Прийди і почуй на власні вуха демонів, прийди і подивися власними очима, як вони, відступаючи під натиском наших молитов, наших духовних бичів та катувань нашими словами, покидають тіла тих, у кому перебували… Ти побачиш їх переможеними в наших руках і як тремтять від нашої влади ті, кого ти так високо підносиш і називаєш панами» (Проти Деметрія, 15). Справді, ми щоразу зауважуємо, яким страшним катуванням для демонів є слова екзорциста, які перевершують, як це стверджували самі біси, пекельні муки.

Ориген, звертаючись до Цельса, говорить про силу імени Ісуса Христа при вигнанні бісів: «Сила екзорцизму прихована в імені Ісуса, яке призивається в той самий час, коли звіщаються події з Його життя». Ориген додає певні нові елементи. Він пише, що ім’ям Христа можна вигнати бісів не тільки з осіб, але й із речей, місць та тварин. І він наполягає, маючи на увазі магів, на тому, що християни не займаються чаклунством і не використовують магічних формул, а проголошують свою віру в силу імени Христового.

Ріґетті пише: «Вся християнська література перших трьох століть часто посилається на діяльність тих братів по вірі, які, маючи особливу харизму, здійснювали обряд екзорцизму, згідно зі словами Христа, молитвою та постом. Кожна спільнота мала мати достатню кількість таких осіб, які поступово сформували своє окреме об’єднання екзорцистів, яке дуже швидко отримало визнання з боку офіційної Церкви як членів єрархічного священства. Цей крок дав змогу Церкві чітко розмежувати своїх екзорцистів, які діяли з чистими намірами в ім’я Христа, від поганських чаклунів та шарлатанів».

З цього абзацу сучасна Церква могла б багато чого навчитися. І щодо необхідної кількости екзорцистів, які мали б забезпечити відповідні потреби вірян, і щодо необхідности зважати на шарлатанів та «цілителів», про яких стільки говориться в журналах і на телебаченні, а от у церкві про них – ані слова.

У Римі екзорцист належав до клиру вже в IV столітті. На першу згадку про це ми натрапляємо в Євсевія[3], який пише про лист Папи Корнелія, в якому той призначає екзорцистів, аколітів, читців та остиаріїв.

Іншою проблемою, про яку одразу ж вирішила подбати Церква, полягала в диференціяції справжніх одержимих та хворих осіб, тобто йшлося про правильну постановку діягнозу. У 416 році Папа Інокентій І, говорячи про цю проблему, заявив, що екзорцизмом не може займатися жоден диякон чи священик, якщо вони не отримали відповідного дозволу від єпископа.

Якщо ми прагнемо проаналізувати різні елементи екзорцизму, то окрім молитви до Господа, щоб Він прийшов на допомогу одержимому, і наказу, відданого демону в ім’я Христа, про що ми вже згадували, можна було б додати ще дещо про жести. Ми вже згадували про покладання рук, яке використав сам Христос у випадку в Капернаумі; знак хреста, ефективність якого підтверджує Лактанцій (помер близько 320 р.)[4]; подув, про який пишуть Тертуліян та Діонісій Олександрійський; піст, який Господь радив у поєднанні з молитвою (див. Мт. 17:21); єлеопомазання, яке дотепер використовують у випадку важких хворіб, але яке довело свою ефективність і при вигнанні бісів.

Кілька століть по тому додалися ще дві складові, які набули першочергової важливости і збереглися дотепер: свячена вода, про яку говориться в давньому збірнику обрядів, та положення єпитрахилі на плечі одержимого, що практикується з X століття. Також наполегливо рекомендувалося часте Святе Причастя наприкінці Літургії, яка служилася в наміренні вдалого проведення екзорцизму.


[1] Йдеться про святого мученика Юстина Філософа (Прим. перекл.).

[2] Йдеться про святого Кипріяна Картагенського, єпископа і богослова III ст. (Прим. перекл.).

[3] Християнський латинський письменник-апологет

[4] Християнський латинський письменник-апологет.

Попередній запис

«У Ім'я Моє демонів будуть вигонити»

Наступний запис

Мені міг допомогти лише екзорцист