Филип’ян 2:12-18 – Як діє задум спасіння

«Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Робіть усе без нарікання та сумніву, щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя на похвалу мені в день Христа, що я біг не надармо, що я працював не надармо. Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся разом із вами всіма. Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся разом зо мною!»

Місто було жахливе. Красиві старовинні будівлі давно рухнули під плином часу, і їхнє місці посіли величезні бетонні монстри. Вони були задумані виконувати свою функцію, а зовсім не тішити око, хоча на той час, як я приїхав у місто, у них вже обідралися кути і взагалі виглядали вони досить неохайно. Діяло це місце гнітюче.

Проте кілька років тому міська рада запросила іншого архітектора спроектувати новий діловий центр прямо посеред усієї цієї потворності. Вони не могли дозволити собі знести усе до основи, але хотіли якось зробити це місце таким же красивим, яким воно виглядало на старих фотографіях.

Архітектор був немолодий, проте мріяв про такий шанс усе своє життя. Він приступив до роботи над проектом, і через якийсь час, після попередньої підготовки, на його очах були закладені фундаменти. Але раптом він захворів і не зміг продовжити роботу над втіленням проекту, проте сильно хвилювався за свою працю і продовжував давати своїм колегам детальні інструкції, що і як робити.

«Врешті-решт, я хочу, щоб люди, дивлячись на цю красиву будівлю, згадували мене, – казав він. – Вам потрібно зробити її такою, щоб вона виглядала подібно до маяка в ночі під час шторму, вказуючи людям, що все ж є на світі краса, навіть якщо навколо – суцільна потворність. Це і буде моєю нагородою».

Апостол Павло в цьому уривку нагадує мені того архітектора. Він знову дивиться в майбутнє, передбачаючи «день Христа», тобто день, коли знову прийде на землю Господь Ісус Христос і приведе увесь всесвіт до миру і справедливості. Він не знає, чи доживе сам до цього дня. Але він задумав будівлю, яка, – якщо будівельники продовжать працювати над нею так, як він їм показав, – височітиме, виділяючись своєю красою, над усією нинішньою потворністю і, служитимете знаменням того, що Бог колись зробить таким же і все місто.

Подивіться, як він виразив цю думку у вірші 15. «Ви сяєте, як світла в світі», – каже він, у самісінькій гущі «лукавого та розпусного роду». Подібно до маяка надії, якого потребують люди, як знамення Божої краси у світі, пропащому і спотвореному. І коли апостол Павло говорить про християн, як світила, він цитує пророка Даниїла (12:3), який говорить про «мудрих», під якими розуміються ізраїльтяни, майстерні в пізнанні і застосуванні Закону Божого, причому не лише за часів гонінь, – вони так само світили всьому навколишньому світу. І, що ще важливіше, цей уривок з книги Даниїла дуже тісно пов’язаний з обіцянкою пророка того, що Бог воскресить мертвих, – ця тема також набула особливу важливість у наступному розділі Послання до Филип’ян. У цьому сенсі филипські християни – не просто світила серед пітьми і потворності. Вони знаменують собою нове Боже життя у світі, що знає тільки один шлях – до смерті.

Апостол Павло ж зі свого боку дивитиметься на них, нехай навіть здалека, і знатиме, що його труди принесли плоди. Як архітектор, який звів одну прекрасну будівлю, він знатиме, що виконав дане йому Богом призначення. Він не біг дистанцію в хибному напрямі і не витрачав свої сили даремно, зводячи будівлю, яка впаде негайно ж, як він відвернеться. Навіть якщо він і не доживе до виконання своїх надій, він все ж знає, що добре потрудився, і хоче, щоб його друзі раділи разом з ним (вірші 17-18).

Тепер ми можемо повернутися трохи назад і подивитися, як попередні думки послання співвідносяться з цим уривком. Апостол пише до филип’ян, що їм слід зростати до зрілості і відповідати за самих себе. Його може з ними не бути, але це лише означає, що їм припаде самостійно, але в послуху, знову продумати, що означає для них Євангеліє.

Вірш 12 часто розуміють неправильно. Люди думають, це означає, що християни відповідальні за дії, якими вони заслужать собі спасіння, за принципом «Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає» (зрозуміло, це не цитата з Писання!). Проте це абсолютно не узгоджується з тим, що говорить апостол Павло хоч десь у своїх посланнях. Спасіння – як він особливо підкреслить у наступному вірші – є справа Божа від початку до кінця. І він хоче, щоб филип’яни самі для себе виробили розуміння того, що означає справа спасіння на практиці. Фраза «виконуйте своє спасіння» не означає протиставлення цієї їх роботи дії Божій відносно їх спасіння. Павло протиставляє їх власну відповідальність за їх духовне здоров’я зі своєю відповідальністю за них, якби він був поруч. Але його з ними немає, і кожен з них знає, що вони можуть більше ніколи його не побачити. А тому вони мають бути слухняними – йому, але набагато більшою мірою Богові – у Павлову відсутність навіть більше, ніж коли він поряд з ними.

І все це їм належить зробити без нарікання або якихось заперечень. Це натяк на народ ізраїльський у пустелі, який весь час приставав до Бога і Мойсея з питаннями. Як завжди, апостол Павло бачить церкву як народ Божий під час нового Виходу: покинувши Єгипет – образ гріха і смерті, – він через пасхальний подвиг Бога в Христі Ісусі простує нині додому в істинну Землю обітовану. І цього разу він розуміє все правильно. І цей виклик як стояв перед церквою в першому столітті, так і залишається перед нею і понині.

Попередній запис

Филип’ян 2:5-11 – Думки Христові

Наступний запис

Филип’ян 2:19-24 – Про Тимофія