«Надіюся в Господі Ісусі незабаром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас. Бо я однодумця не маю ні одного, щоб щиріше подбав він про вас. Усі бо шукають свого, а не Христового Ісусового. Та ви знаєте досвід його, бо він, немов батькові син, зо мною служив для Євангелії. Отже, маю надію негайно послати цього, як тільки довідаюся, що буде зо мною. Але в Господі маю надію, що й сам незабаром прибуду до вас.»
Коли я викладав в університеті, одним з моїх обов’язків було кожен новий навчальний рік проводити співбесіди з абітурієнтами. Вперше, коли я цим займався, до мене прийшов молодий чоловік, що здавався дуже скутим і соромливим. Здавалося, він був дуже не упевнений у собі і не особливо добре відповідав на питання. Він, проте, справляв враження людини розумної, і ми з колегами перебували відносно його в сумнівах. Ми вирішили ще раз перечитати рекомендаційний лист від директора його школи. «Дуже здібний… жвавий розум… надзвичайно старанний і розумний… дійсно багатообіцяючий». З певними коливаннями ми все ж вирішили його прийняти.
Коли він почав вчитися, усім швидко стало ясно, що враження, яке він склав на співбесіді, було оманливим. Молодий чоловік блискуче захистив диплом і вже сам став університетським викладачем. І тільки пізніше ми дізналися, що за день до співбесіди в нього помер близький родич, чому він і почував себе пригніченим і не міг зосередитися. Він не хотів говорити нам про це, щоб ми не подумали, що він вимагає до себе особливого ставлення. На щастя, ми повірили не своїм відчуттям, а відгуку про нього його директора.
Те, що ми знаємо про Тимофія, найближчого сподвижника апостола Павла, дає нам привід припускати, що він був людиною нервовою і невпевненою в собі. Проте сам Павло абсолютно довіряє йому як людині і як християнину і дає йому цю коротку рекомендацію, оскільки збирається послати його у Филипи, щойно проясниться ситуація з ним самим. (В. 23 виглядає як прихований натяк на можливість суду над ним, який може закінчитися або його звільненням, або засудженням). Филип’яни, безумовно, знали Тимофія і раніше, але Павло бажає запевнити їх, що він ревно піклуватиметься про них і щиро служитимете Євангелію замість нього. Відвезе їм послання Епафродит, про якого говориться далі, але він живе у Филипах і залишиться там. Тимофій же відвідає їх і повернеться до Павла, щоб повідати йому про те, як у них йдуть справи.
Зображений Павлом образ Тимофія, наскільки б короткими не були слова про нього, дає масу поживи для роздумів про природу християнського служіння, а також про виховання і (як би ми зараз сказали) настанову молодим служителям більш старшими. Ключ до розуміння цього – у тому, що Павло і Тимофій працюють разом, як батько і син. Як у ті часи, так і зараз у багатьох країнах світу сини, в основному, йдуть по стопах своїх батьків, наслідуючи їх справу, і вчаться професії, спостерігаючи за роботою батька, а потім і приєднуючись до нього. Такий тісний, навіть сімейний зв’язок виник і між Павлом і Тимофієм, і Павло довіряє молодому учневі настільки, що абсолютно упевнений: Тимофій діятиме точно так, як і б діяв він сам.
Цікаво, що апостол не каже «Тимофій – прекрасний наставник» або «Тимофій – дуже набожна і свята людина», але «однодумця не маю ні одного, щоб щиріше подбав він про вас». Таке визначення можна дати тільки доброму пастиреві, і ясно, що і сам Павло такий же – на перше місце в ньому він ставить його щиру і самовіддану любов, а потім вже інші якості. Насправді, Павло виділяє Тимофія з інших (яких він не називає по імені, проте характеристика інших християн, що працювали в Ефесі в той час, досить безрадісна). Усі інші, каже Павло, «шукають свого, а не Христового Ісусового». Тимофій же не такий. Зауважимо при цьому, що для Павла пошук «Христового Ісусового», і щира турбота «про вас», себто паству – це фактично одне і те ж. Громади, що заявили про свою вірність Ісусу як Царю і Спасителю, не були, так би мовити, відрізані від свого Господа. Навпаки, вони були пов’язані воєдино, Він був присутнім серед них, Дух Його перебував і в кожному з них, і в усіх зібраннях. Таким чином, служити Йому і служити Його народу означало одне і те ж. Піклуватися про церкву означало піклуватися про Тіло Христове. Павло називав це – служіння «для Євангелії».
Зверніть увагу, нарешті, як Павло наводить Тимофія як приклад того, до чого сам він закликав филип’ян у віршах 1-4, і вищим прикладом чого явився сам Ісус (вірші 6-8). Через Євангеліє він навчився мистецтву ставити інших людей вище самого себе, а тому може не лише проповідувати Євангеліє, але і являти собою те, що воно означає на практиці.
І дуже часто ми бачимо, як мережа особистих зв’язків, влаштованих апостолом Павлом, служила не лише, щоб підтримувати зв’язок між людьми (і це, зрозуміло, у світі, де не було ні телефону, ні радіо!), але також для того, щоб підтримувати єдність церкви. Прийдешній візит Тимофія у Филипи стане ще однією ниточкою, що зв’язує церкву там, у північній Греції, з Ефеською церквою і прилеглих до неї територій. У наші дні так само важливо, щоб церкви в різних частинах світу розвивали і підтримували одна з одною живі контакти. Дружба в Христі, незважаючи на етнічні, географічні, культурні і соціальні бар’єри, – це найкращий спосіб допомогти нинішній церкві стати такою, якою замислював її апостол Павло – єдиним новим людством, світочем у темному Божому світі.