Харизму зцілення можуть доповнювати інші харизми. Часто це буває харизма віри чи харизма безпосереднього пізнання. Однак, на відміну від попередньої ситуації, коли зцілення відбуваються під час виголошення Христових пророцтв (проповідування), ці дві харизми долучаються до дару зцілення й немовби служать йому для забезпечення більшої плідности. Цю ситуацію розглянемо в наступному розділі. Споглядання цієї “гри” харизм і їхнього явного взаємного доповнення може лише зміцнити нашу довіру до Господа…
* * *
У липні 1996 року я приїхав до Кальярі, головного міста Сардинії, де проходив триденний зліт цілої “Харизматичної віднови” острова. Там також було організовано велику зустріч, під час якої присутні молилися за хворих. Я теж узяв участь у цьому молитовному зібранні. Спостерігав за тим, як серед людей поступово починала діяти Божа сила, хоча починалася зустріч не надто добре. Звідси висновок, що не слід знеохочуватися, якщо духовна атмосфера спочатку здається несприятливою, але молитву за зцілення вже заплановано й з цієї нагоди спеціяльно прибуло чимало людей…
Пам’ятаймо, що молитовна зустріч, під час якої моляться за хворих, уже сама по собі є чудовим місцем для євангелізації, і то не лише присутніх (серед яких є не тільки хворі), а й тих усіх, котрі невдовзі або трохи пізніше почують свідчення про зцілення, якими Господь обдарував людей.
Фактично в Кальярі молитва розпочалася погано, і причиною цього став гамір натовпу. Люди явно не мали бажання зосереджуватися, до того ж різноманітні звуки відволікали їхню увагу й послаблювали силу віри. Охоче співали пісні, прославляючи Господа, але, незважаючи на свою фізичну присутність, більшість із них усе ж перебувала “назовні” молитви, немовби їх не цікавили дари Божого милосердя, хоча прибули сюди саме тому, що надіялися їх отримати.
Перші двадцять хвилин стали для тих, хто очолював молитву, справжньою мукою, і то настільки, що я замислився над тим, як далі проводити цю зустріч. Але Святий Дух зробив так, що ситуація й поведінка натовпу почали швидко змінюватися.
Ці люди, за винятком кількох осіб, раніше ніколи не чули про харизму пізнання, тож коли прозвучало перше пророцтво про зцілення, здивована юрба стихла, а очікування присутніх на цю подію стало майже відчутним на дотик. Слово безпосереднього пізнання стосувалося Джузеппе, сорокавосьмирічного чоловіка, який уже багато років хворів на стенокардію з болісною задухою. У нього вже було два інфаркти, після яких йому було важко ходити, особливо сходами, бо відразу ж починав задихатися, незважаючи на те, що приймав ліки.
Після того, як прозвучало передбачення зцілення, запанувала тиша, яка, однак, сприймалася як запитальне очікування. Люди хотіли побачити. Тож я попросив, – відчуваючи, що мою душу охопила суміш віри й побоювань, що я помиляюся, – щоб Джузеппе (якого я не знав), де б він не був, перевірив, чи справді отримав зцілення, а потім підійшов до мене, до мікрофону, щоб усі змогли почути його свідчення… Всі люди поверталися праворуч і ліворуч, шукаючи Джузеппе, але ніхто не з’являвся. За таких обставин, той, хто очолює молитву, аж ніяк не почувається спокійним! Час минав, але ніхто не підходив. Люди далі оглядалися навколо. Що стосується мене, то я відчув, як від хвилювання вздовж мого хребта потік струмочок поту. Поза сумнівом, у таких ситуаціях людина відчуває брак непохитної віри… Так було й зі мною…
Чи слово пізнання було справжнім, правдивим? Чи Джузеппе справді існував? Чи усвідомлював, що його зцілено? Напружений момент тривав уже занадто довго… Аж урешті підходить чи, радше, підбігає якийсь чоловік. Підіймається на сцену під поглядами сотень пар очей, спрямованих на нього, і починає своє свідчення: “Я – Джузеппе, й мені, справді, сорок вісім років, хоча мій день народження буде щойно завтра! Я серйозно хворий на серце й уже вісім років перебуваю під лікарським наглядом. У мене було два інфаркти, останній – майже рік тому. Після цього я майже перестав ходити, хіба що тільки трохи, та й то з паличкою, й часто зупиняючись. Я більше не міг підійматися сходами, а коли йшов добре знаними всім вам сходами до цього храму, то був змушений зупинятися що десять секунд. Почувши передбачення зцілення від задухи, я не зрозумів, що відбулося, але відчув сильне тепло в ділянці серця й мені здалося, що мої недуги зникли. Я намагався усвідомити, що діється, а потім вирішив, що якщо Господь Бог хоче щось для мене сьогодні зробити, то я повинен поставитися до цього серйозно. Тож я вийшов з храму й тричі обійшов його навколо швидким кроком, не відчувши ні жодної втоми, ні задишки. Я почувався просто-таки чудово! Потім двічі зійшов сходами на дорогу й піднявся назад. Мене справді зцілено. Тепер я в прекрасній формі, чого не було вже упродовж останніх десяти років. Дякую Господу за Його благословення й прошу, щоб сьогодні поблагословив цілу мою родину й усіх хворих людей, які тут є!”
Зірвалася буря оплесків, після неї залунали пісні, які прославляли Господа… Після цього зустріч продовжилася в атмосфері повної зосереджености й палкої молитви. Знаки фізичного й внутрішнього зцілення були того вечора дуже численними.