Батько Джима був алкоголіком тридцять років. Упродовж усіх цих років мати Джима, а згодом сам Джим і його молода дружина молилися, щоби Бог оздоровив його, але без жодних помітних результатів. Батько Джима відмовлявся визнати, що він залежний від алкоголю, і виходив у гніві з кімнати, коли хтось згадував йому про релігію.
Одного дня Джим почув, як я розповідав про силу, яка з’являється, коли ми починаємо хвалити Бога за все в нашому житті, замість того, щоб благати Його змінити обставини, які дратують нас.
Джим приніс додому звукозапис мого виступу і багато разів слухав його разом з друзями. І одного дня йому сяйнула думка, що він ніколи не пробував хвалити Бога за стан свого батька. Він схвильовано поділився нею з дружиною.
“Кохана, подякуймо Богові за алкоголізм тата і прославмо Господа за те, що це частина Його чудесного задуму для татового життя!”
Решту того дня вони дякували і славили Бога за кожен аспект цієї ситуації, і до вечора в них з’явилося відчуття радости та сподівання чогось нового.
Наступного дня батьки прийшли до них на звичайний недільний обід. Раніше батько Джима намагався гостювати якомога менше і швидко вставав з-за столу. Цього разу, за горнятком кави, він несподівано поставив гостре запитання.
“Що ви думаєте про цю «Ісусову революцію»? – він обернувся до Джима. – Я чув щось про це в новинах минулого вечора. То просто фантазії чи з дітлахами, які приймали наркотики, справді щось сталося?”
Це запитання стало початком довгої і відкритої дискусії про християнство. Старенькі залишилися до пізнього вечора. Вже через тиждень батько Джима зважився визнати свою проблему, звернувся по допомогу до Ісуса Христа і цілковито одужав. Тепер він приєднався до решти сім’ї і разом з нею розповідає, що хвала Богові здатна на багато!
“Ти тільки подумай, – сказав мені Джим, – тридцять років ми молилися, щоби Бог змінив тата. І тільки один день ми хвалили Його за цю ситуацію, а поглянь, що трапилося!”
Хвала Богові – це прийняття того, що Він допускає. Тому хвалити Бога за важкі ситуації, такі, як хвороба чи нещастя, по суті, означає приймати ці події як частину Божого задуму об’явити Свою досконалу любов до нас.
Справді, ми не можемо хвалити Бога, не відчуваючи вдячности за ті події, які з нами відбулися. І ми не можемо відчути справжньої вдячности, якщо не повіримо, що наш всемогутній, люблячий Отець діє нам на добро. Тому хвала пов’язана як із вдячністю, так і з радістю, що Бог дотримує слова обертати все нам на добро, якщо ми любимо Його (пор. Рим. 8:28).
Вже тільки те, що ми хвалимо Бога, а не якийсь невідомий фатум, означає, що ми визнаємо той факт, що Бог відповідальний за всі події нашого життя і що Він завжди оберне їх нам на добро. В іншому разі не було б жодного сенсу дякувати Йому за них.
“Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1Сол. 5:16-18).
Я зустрічав багатьох людей, які можуть дякувати Богові за своє скрутне становище тільки тому, що визнають слова Біблії про те, що нам слід хвалити Бога у всьому. Прославляючи Його, вони невдовзі відчувають наслідки своєї постійної вдячности й радости; своєю чергою, кріпне їхня віра, і вони можуть жити далі таким чином.
Іншим це дається трохи важче.
“Я просто не розумію, – кажуть вони. – Я намагаюся хвалити Бога, але мені так важко повірити, що Він справді причетний до всіх тих жахливих подій, які нещодавно зі мною трапилися”.
Ми кажемо, що не розуміємо, і дехто з нас спиняється на цьому; наше розуміння стає справжнім каменем спотикання в стосунках з Богом. Але в Бога є досконалий задум для нашого розуміння, і коли ми використовуємо його так, як бажає Він, то це вже не камінь спотикання, а чудесна допомога в нашій вірі.
“Бо Бог – цар усієї землі, – каже псалмопівець. – Якнайкраще співайте Йому псалми, співайте в розумінні” (пор. Пс. 47:7-8).
Ми не повинні виходити за межі свого розуміння і, скрегочучи зубами, говорити: “Для мене це не має жодного сенсу, але я хвалитиму Господа хай там що, якщо це єдиний спосіб позбутися цієї халепи!”
Тоді це не хвала, а маніпулювання. Ми всі пробували маніпулювати Богом, і як чудово знати, що Він любить нас надто сильно, щоб дозволити чинити так! Ми маємо хвалити Бога в розумінні, а не всупереч йому.
Наш розум заводить нас у глухий кут, коли ми намагаємося здогадатися, чому і як Бог дає певні обставини в наше життя. Ми ніколи не зможемо зрозуміти, чому і як Бог робить щось, однак Він хоче, щоб ми з розумінням приймали, що Він це робить. Це основа нашої хвали. Бог хоче, щоб ми розуміли, що Він любить нас і що в Нього є певний задум щодо нас.
“І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8:28).
Чи перебуваєте ви зараз у складних обставинах? Чи замислюєтеся ви над тим, чому вони з’явилися? Тоді спробуйте зрозуміти, що Бог таки любить вас і дозволив вам опинитися в такій ситуації тому, що Він знає, що це може послужити для вашого добра. Хваліть Його за всі обставини, які Він спричиняє у вашому житті; робіть це свідомо і з розумінням.
Чоловік і дружина почули, як я розповідав, що Бога слід хвалити за все, і схвильовані пішли додому. Багато місяців вони сумували через невиліковну, на думку лікарів, хворобу своєї дочки, яка перебувала в психіатричній лікарні.
Багатьох людей по всій країні просили молитися за неї, і батьки щоденно навколішки благали Бога оздоровити їхню дочку. Але її стан залишався незмінним. Спочатку порада хвалити Бога за хворобу дочки викликала в них біль і тривогу.
“Це справжнє богохульство, – сказала дружина, – дякувати Богові за таке очевидне зло. Якщо ми подякуємо Йому, це означатиме, що ми звинувачуємо Його в тому, що Він навмисне травмував нашу дитину. Це суперечить моєму уявленню про люблячого Бога”.
“Здається, це насправді так, – погодився чоловік. – Але якщо Каротерз таки має рацію?”
Дружина безпорадно поглянула на свого чоловіка.
“Я просто не знаю”, – відповіла вона.
“Нам же нічого втрачати, чи не так? – замислився чоловік. – То чому б нам не спробувати?”
Подружжя стало навколішки.
“Любий Боже, – почав чоловік, – ми знаємо, що Ти любиш нас і любиш нашу дочку, навіть більше, ніж ми. Ми віримо, що Ти робиш її життя таким, яке найкраще для неї. Тому ми дякуємо Тобі за її хворобу, дякуємо, що вона в лікарні, дякуємо за лікарів, які не знайшли способу вилікувати її. Ми хвалимо Тебе, Боже, за Твою мудрість і любов до нас…”
Що довше вони молилися того дня, то більше переконувалися, що Бог справді робив усе так, як було найкраще.
Наступного ранку зателефонував психіатр.
“Пане, з вашою дочкою відбулися дивовижні зміни, – сказав він. – Чи не могли б ви відвідати її?”
Через два тижні вона цілком одужала. А ще через рік після зустрічі до мене підійшов юнак. Він назвався братом дівчини і розповів мені, що вона заміжня, чекає дитину і “стала найщасливішою жінкою у світі!”