Коли ви дійдете до самого краю видимого вам світла і приготуєтеся ступити в темряву невідомого, віра – це знання того, що станеться одне з двох: або ви знайдете якусь тверду опору, або навчитеся літати. Патрік Обертон
Мене страхає той день, коли мої дівчата досягнуть шістнадцятирічного віку. Але страх мій спричинений зовсім не тією причиною, про яку ви думаєте. Я прийняв той факт, що одного дня мої доньки почнуть ходити на побачення, і вже уявляю собі, довгу вервечку підлітків, які змагатимуться за їхню любов та прихильність. Ні, не побачення лякають мене, коли я міркую про шістнадцятиліття своїх дівчат.
Я боюся, що одного дня мої вродливі доньки прийдуть до мого барлогу, і коли я, задерши догори ноги, дивитимуся фінальні ігри НБА, попросять у мене ключі від авто. З хлопцями було би зовсім інакше, але щоб отак віддати ключі дівчатам, потрібна велика віра. Я знаю, що не один такий. Чи хтось із вас, батьків, відчуває те саме?
Ходити у вірі настільки важко саме тому, що потрібно зректися влади. Віддавши донькам ключі від автомобіля, я мушу покластися на їхнє вміння керувати машиною – і на спроможність Бога захистити їх на дорозі. Те саме стосується і нашого життя з Богом. Віра – це повна віра в Бога, часто навіть тоді, коли ми не знаємо, що чекає на нас попереду, як вирішить ситуацію Бог або як Він діє в нашому житті. Визнаю, я пробував кілька разів посприяти Богові, але завжди невдало. Вірити – означає покладатися на Нього в тому, яким буде результат.
У всьому Писанні присутні численні приклади того, як Бог закликає людей виявляти віру. Авраамові було 99 років, коли Бог сказав йому, що його 89-річна дружина Сарра завагітніє і народить сина. Сарра голосно засміялася від самої лише думки про це. Вони так довго чекали, поки Бог сповнить свою обітницю зробити Авраамових нащадків такими численними, як зорі на небі, і Сарра сама спробувала посприяти сповненню Божого Слова. Відчайдушно прагнучи стати матір’ю, Сарра послала свою рабиню в ліжко до чоловіка. Аґар народила сина на ім’я Ізмаїл, але присутність дитини викликала таку незлагоду між жінками, що зрештою Аґар вислали геть. Чи не нагадує вам це чогось? У жінки Авраамового сина Якова врешті-решт виникне подібний спір із рабинею.
Щоб повірити в Бога, Авраам мусив повірити в Божу обітницю. Не було жодної іншої можливости. Або Бог каже правду – і Авраам стане батьком багатьох народів, або Бог каже неправду. У Книзі Буття 21 ми бачимо сповнення цієї обітниці: «А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог. І назвав Авраам ім’я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак». Бут. 21:1-3
Біблія каже, що Сарра зачала в «означений час». Бог визначив особливий час, коли сповниться Його воля, але не завжди Він об’являє цей час нам. Небажання чекати на Господа може створити проблему. Син, якого народила Аґар, також мав чимало нащадків. Як не прикро, Ізмаїлові діти, яких загалом називають арабами, донині конфліктують із нащадками Ісака, євреями. Напруження на Близькому Сході сягає своїми коренями до старої пари, що не могла дочекатися сповнення обітниці.