Навчаючись у коледжі, я (Джон) зустрічався час від часу з дівчатами, однак більше мені подобалися звичайні дружні стосунки. Аж поки приятель не познайомив мене з Карен. З тієї миті, коли я побачив її у вітальні свого друга, мені світ перевернувся догори дриґом.
Карен була знадливою блондинкою і відданою християнкою з незвичайним почуттям гумору. Розумна й популярна, вона почувалася як риба у воді і в офіційних обставинах, і на суботній грі в футбол.
Ми почали зустрічатися, і наші стосунки невдовзі стали особливими. Ми обідали в дешевих студентських ресторанах. Ми ходили гуляти з друзями, іноді навіть училися разом. Одним з наших улюблених занять було сидіти в адміністративному корпусі кампусу і вигадувати історії про людей, які проходили поряд. Вона бачила агента ФБР на завданні, а я вигадував, що насправді агент був частиною змови, яка мала на меті взяти в заручники президента університету.
Упродовж наступних кількох місяців наші стосунки прогресували. Я досі не тямив себе від щастя, що можу бути разом з Карен, і я вже думав, що це, мабуть, саме та жінка, з якою маю одружитися і яку послав мені Бог. Однак, охоплений зачудуванням і радістю, я оминав кілька речей. Кілька разів Карен не змогла піти зі мною на піцу чи на заняття, просто сказавши, що не має часу, і відразу перескочивши на іншу тему. Я думав, що, мабуть, «забагато вимагаю» від неї, і ніколи не наполягав.
Одного разу я забіг до її квартири без попередження, хотів зробити їй сюрприз. Почувши голоси, я постукав і сказав: «Це я». Голоси замовкли. Постукавши кілька разів, я здвигнув плечима й пішов. Можливо, Карен та її подруга ділилися одна з одною якимись таємницями. «Хто я такий, щоб втручатися?» – міркував я.
Іншим разом приятель Біл розповів мені, що Карен розбила вже не одне серце. «Будь обачний», – сказав він. Певний, що Біл, мабуть, ревнує або помиляється, я відмахнувся від його слів.
Але найбільше мене тривожило те, як ми проводили час, коли були разом. Поки ми займалися тим, що хотіла Карен, усе було просто чудово. Якщо їй потрібно було сідати за книжки, нам було весело. Якщо їй хотілося розваг, усе ішло як по маслу. Але якщо вчитися було потрібно мені, то замість того щоб вчитися разом зі мною, вона втрачала терпіння і йшла гуляти з друзями.
Щось подібне відбувалося і на глибшому рівні. Зазвичай саме я «існував» для неї; а вона – дуже рідко для мене. Одного разу, коли я переживав конфлікт з другом, Карен не бачилася зі мною кілька днів, щоб дати мені змогу «розв’язати свої проблеми».
Зрештою одного дня істина, якої я так вперто уникав, вразила на мене, як грім з ясного неба. Я зайшов в її квартиру і побачив, як вона цілує іншого хлопця.
Пригадую, як Карен обернулася, щоб подивитися на мене, пригадую здивований вираз на її обличчі. Вона випустила з обіймів того, хто мене заступав. Тоді, тримаючи його за руку, посміхнулася і сказала до мене: «Я саме хотіла тобі розповісти, Джоне, і я певна, що ти той хлопець, який зрозуміє».
І я зрозумів, якщо це так можна назвати. Я не спалахнув гнівом. Не відірвав містеру «Новому» голову і не викликав його на дуель. Цілком у дусі наших стосунків з Карен, я усміхнувся скривджено, але гідно, і пробурмотів щось на кшталт: «Я все розумію. Певен, тобі було нелегко».
Карен подякувала мені за цей дар «розуміння», і я пішов собі геть.
Я бачився з нею час від часу наступні кілька місяців, однак наші життя стали розходитися в різні боки. Та щоб цілковито прийти до тями, мені знадобився не один місяць. Я гадав, що ми з Карен набагато ближчі, ніж було насправді, – і пережив шок. Я відкрив їй свої думки й почуття, які не знав ніхто, і звірився їй усім своїм серцем. У мене було враження, що наші душі тісно сплелися, готові до цілого життя, присвяченого любові, сім’ї, розвагам і служінню Богу та іншим.
Мені знадобилося багато часу, аби визнати той факт, що Карен міняла кавалерів, як більшість з нас міняє шкарпетки. І взагалі, до мене долинали чутки, що такий сценарій повторювався не один раз. Ці стосунки вразили мою гордість і почуття довіри. Та навіть більше, я почав сумніватися в самому собі.
І найсмішнішим було те, що хоч я і знав, що Карен зовсім не годилася для мене, я ще тривалий час не міг «звести духу». Я молився за неї; друзі розраджували мене і вислуховували мою печаль. Я знав усі вади її характеру, які раніше недобачав: двоєдушність, нечесність, безвідповідальність, себелюбство.
Та раптом мені потрапляла на очі її фотографія, або, ще гірше, я зустрічав її, коли вона йшла у вестибюлі, – і до мене підступав ніжний, тужливий біль, що був такий же сильний, як і в день нашої зустрічі. Ви могли би йти разом зі мною і читати вголос перелік семи смертних гріхів Карен, і це не мало би значення. Моє серце все одно б розривалося надвоє.
Так, Бог був добрий до мене, і це пішло мені на користь. Я врешті-решт одружився, і в нас із Барбі справді велике кохання. Я не можу собі уявити життя без неї. І тепер я бачу всі причини того, чому ми з Карен зазнали б невдачі. Проте роками я ніяк не міг надивуватися, звідки бралося оте хибне переконання, що хибне насправді правильне.
Чи не те ж відбувається з вами?
Що ж, перенесімося тепер з романтичної сфери до стосунків загалом. Поміркуйте хвилину. Чи були у вас колись взаємини з кимось подібним до Карен? Можливо, то був найкращий друг. Співпрацівник. Родич або знайомий у церкві. Можливо, у вас було їх кілька?
Такі люди є майже у всіх. Чи бувало так, що вас колись покидали, використовували, кривдили? Спитайте себе: «Що ж врешті-решт я роблю неправильно?» Ви такі не одні.
Зазнаючи ран і кривд, ми давно виробили звичку звинувачувати в цьому своє прагнення до взаємности. Можливо, ви думали: «Знову я довіряю людям, а не Богові». Або: «І це лише ще один доказ того, що на людей не можна покладатися». Хоча це й правда, що люди не можуть бути такими ж досконалими в любові, як Бог, однак Святе Письмо навчає нас, що Бог сотворив нас для стосунків не тільки з Ним, але й також одне з одним. Коли під час Творіння Бог проголосив: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім» (Бут. 2:18), – Він говорив не лише про подружжя. Він проголошував важливість стосунків. І наша потреба налагоджувати стосунки так само походить з того, що ми сотворені на Божу подобу.
Проблема не в тому, що ми потребуємо дружби й прихильности. Це добра, освячена Богом наша потреба. Але коли ми не маємо належної зрілости й навичок, потреба в підтримці та у взаємності може довести нас до справжнього лиха. Реальна проблема полягає в тому, що ми не вміємо розпізнавати характер людей.
Розпізнавання характеру
Одного вечора я (Генрі) розмовляв з групою студентів християнського коледжу про побачення і стосунки. Після завершення розмови я запитав: «На які якості ви зважаєте в потенційному коханому чи другові?» Я почув відповіді на кшталт: «Я хочу когось духовного, побожного, амбіційного, з ким весело бути» і так далі. Вони відповіли, як я і сподівався. І це стривожило мене, бо, як психолог і людина, я знаю, що це не ті проблеми, через які руйнуються стосунки.
Коли я почав розпитувати далі, поставивши питання, які стосувалися проблем характеру і взаємин, виявилося, що вони не надто багато знають. І знову я чув широкі релігійні відповіді та описи людей, які мали небагато спільного з тим, чого навчає про людські відносини Біблія.
Люди, яких спіткало лихо, не кажуть, що проблема в загальних релігійних питаннях. Вони кажуть:
- Він мене не слухає.
- Вона така ідеальна, що не розуміє моїх труднощів.
- Він видається таким далеким, що я почуваюся самотня.
- Вона завжди хоче контролювати мене.
- Він постійно обіцяє, але ніколи не виконує обіцяного.
- Він звинувачує та осуджує.
- Вона завжди сердиться на мене за те, чого я не робив.
- З ним або нею я виявляю свої найгірші якості.
- Я не можу вірити йому.
І цей перелік неповний. Це ті болісні скарги, які друзі й консультанти чують від скривджених людей, коли вони описують свої стосунки.
Коли ми слухаємо, як Бог оцінює Свої проблемні стосунки з людьми, то дістаємо картину, що радше нагадує другий перелік, ніж перший. Бог каже, що, серед іншого, люди «віддалені» (див. Іс. 29:13), «невірні» (див. І.Н. 22:16), «горді й перфекціоністські» (див. Вт. 8:14; Пс. 36:2), «не мають любови» (див. 1Ів. 4:20) й «осудливі» (див. Рим. 2:1).
Бог не використовує релігійних термінів і зворотів, коли заходить мова про людей. Він говорить про те, як люди ставляться до Нього та до інших, і чи виконують те, що обіцяли. Словом, Він дивиться на характер людини. Він дивиться на склад її особистости і як саме її характер взаємодіє з Ним і зі світом. У Біблії вистачає «релігійних» людей, чий характер збігається з тим переліком, який навели на занятті учні. Однак це саме ті люди, проти яких знову і знову виступав і Ісус, і старозавітні пророки. Вони виглядають гарно зовні або здалеку, однак годі позаздрити тим, хто живе з ними поряд.
Нас не вчать оцінювати характер. Ми схильні дивитися на зовнішнє, а не внутрішнє (див. 1Сам. 16:7; Мт. 23:25-28). Тому й обираємо людей, спираючись на їхній зовнішній вигляд, а страждаємо від того, що в них у серці. Ми дивимося на земні успіхи, шарм, вигляд, гумор, статус та освіту, досягнення, таланти, обдарованість або релігійну активність. Але потім, нав’язавши реальні стосунки з ними, відчуваємо біль і залишаємося з порожніми руками.