яку дуже виразно можна пережити на землі
Якщо детальніше проаналізувати Нагірну проповідь, як осердя усього проповідування Ісуса, то зрозуміємо, що вона також є такою спокусою для людини, яка перебуває в пошуку. Ця проповідь складається з набору нових способів мислення і поведінки, неначе спокуса, щоб створити власному життю нові перспективи. Сам Ісус від початку бачить Своє життя і послання в контексті царства Божого.
Царство Боже для Ісуса означає: Бог присутній уже тепер – Він прагне добра, не ставить умов. Вислів «Царство Боже є також у тобі» стосується кожної людини. Там, усередині, у собі самому, розпізнаєш, що світ і життя є чимось іншим, ніж те, що можеш побачити. Для Ісуса вирішальним є те, що відбувається всередині. Туди, всередину, він прагне запровадити своїх слухачів і учнів. Зсередини світ нерідко виглядає зовсім іншим. Саме там часто переможені виявляються мудрими, а мудрі – переможеними.
Більшість слухачів Ісуса були, як жертви, що зіткнулися зі самовіллям сильних і змушені рахуватися зі смиренням. Але саме тим смиренним Ісус присвятив Свою увагу. Саме до них намагався наблизити засади дійсного, справжнього життя. Те, що в очах незацікавлених справляє враження надії на подолання несправедливости, яка волає про помсту до неба аж у майбутньому житті, у дійсности, а до того ж, тут і тепер, повертає гідність, яку вважали знищеною.
Які уявлення поєднуємо з царством Божим?
Що ж має в собі царство Боже, приходу якого, ми, християни, щоразу просимо в молитві «Отче наш»? Про що саме ми просимо, коли молимося: «Нехай прийде царство Твоє»? Що ж то за царство? Слово «царство» в загальновживаному значенні має щось спільне з власністю, заможністю і добробутом. Це значення розвинулося зі слів «княжий», «царський», «шляхетного походження», «могутній». Отже, царство має щось від такої могутности. Це сфера, яка підлягає відповідному володарю. Таким чином, царство Боже – це те царство, в якому панує царський, могутній, шляхетний Бог; царство, в якому всі Його вірнопіддані одержують користь від цього багатства та добробуту. Подібно і люди завжди уявляли собі прихід царства Божого: що якийсь могутній володар дбає про те, аби вже не було ніякого зла – страху, біди, смерти; аби натомість життя в царстві минало в мирі; аби в нім панували добробут і любов. У певний спосіб сьогодні також так вважаємо. Власне, бажаємо собі неба вже тут, на землі; неба, яке для багатьох наших сучасників повинно бути схожим на країну молочних річок і масляних берегів. Колись люди також постійно намагалися осягнути царство Боже на землі, однак із таким наслідком, що найчастіше це закінчувалося не в раю, а в жахливому для них і часто кривавому пеклі. Прагнення зовнішнього будування царства Божого щоразу закінчувалося невдачею. Отже, виникає запитання: що насправді криється за поняттями «царство Небесне» чи «царство Боже»?
Царство Боже не відчутне на дотик і зрозуміле, а реальне і дієве
Для Ісуса царство Боже мало центральне значення в Його житті і вченні. Від самого початку Його навчання звучить: «Наблизилось Царство Небесне» (Мт. 10:7). Ісус каже, що воно вже настало, зокрема, завдяки Його діяльності. І не лише завдяки їй. Ісус бачить, як те царство вже діє всюди. Всюди, де Боже слово долинає до внутрішнього світу людей і торкається їх. Його любов, царство Боже діє вже цілком реально. Очі Ісуса розпізнають це, адже можуть бачити більше, ніж інші. А Він намагається багатьма образами, і в людях також, пробудити оте «відчуття царства Божого». Із цією метою Він вибирає ті образи, які вони можуть зрозуміти і розповідає здебільшого оповіді з їхнього щоденного досвіду. Оповіді для селян, рибалок, священиків, робітників, солдатів, купців, торговців і урядовців, оповіді для відповідальних і сильних, для бідних і багатих, для переможців і переможених, для здорових і хворих, для прокажених. Оскільки його слухачі були настільки різні, він різноманітними способами розповідав їм про царство Боже. Для Ісуса царство Боже не є побожним бажанням, здійснення якого було б можливе в якомусь далекому небі з того світу.
Царство Боже для Ісуса є дійсністю, яку дуже конкретно переживаємо на землі. Воно не є відчутним на дотик і зрозумілим, воно є реальним і дієвим. Це певного роду «діяння», внутрішнє «діяння», яке там, де діє, також має досить зовнішні наслідки – частково навіть дуже стрімкі. Можливо, для нас, сучасних людей, Ісус намагався би наблизити царство Боже на прикладі способу функціонування телевізора. Протягом тисячоліть неможливо було собі уявити можливости невидимого пересилання зображення в просторі до зовсім інших місць. Отож, чому Бог не мав би вміти діяти також невидимо?! Для телевізійної передачі зображень, крім відправника, необхідний також прийом і відповідне налаштування. Цього ж, очевидно, потребує для діяння Господь.
Придивімося, однак, докладніше, чим царство Боже було для Ісуса, а чим – ні. Для Нього царство Боже не є ані постійною власністю, ні постійним станом. Те царство можна забрати і віддати іншим, якщо воно не відповідатиме необхідним критеріям. Одним із критеріїв, необхідних для переживання царства Божого, є щире навернення. Для людей, які мають великі володіння, царство Боже є певною трудністю. Вони надто багато можуть утратити. А люди, які мають небагато, які не мають нічого або вже нічого, осягають його набагато легше. Там, де діє царство Боже, воно провокує і виключає всі сили, які загрожують життю і духовній недоторканності людини, які піддають людину небезпеці або порушенню. Царство Боже діє всюди там, де люди зцілюються. Це стосується не лише Ісуса, а й нас. Всюди, де через нас або через нашу присутність, слово, жест або погляд люди відчують душевне піднесення, підбадьорення, зміцнення і відраду, там через нас діє царство Боже. Численні зцілення також притягували щоразу більше людей до Ісуса. Вони не розуміли слів про царство Боже, але те, що раптом одужували хворі з найрізноманітнішими недугами, заблудлі, сновиди і паралітики, вражало їх.