Час, призначений на молитву

Умови функціонування кожної людини відрізняються настільки сильно, що дуже важко обговорювати справу часу, присвяченого на внутрішню молитву. Отож, немає однієї правильної відповіді: бо тоді, коли одні роблять щойно перші кроки, інші вже мають чималий досвід у цій практиці милосердя, а до цього ще варто додати інші чинники, пов’язані з оточенням, в якому живе кожен із нас.

Також тому ми не маємо обмежуватися точним описуванням індивідуальних обставин, множинність яких не дасть нам змоги встановити один принцип. Тож, зосередьмося на тому, що в молитві найсуттєвіше для життя кожного християнина. Молитва полягає в розмові з Богом, у такому пізнаванні Його та обранні такого способу життя, аби щодня, крок за кроком, ставати щораз більш подібним до Ісуса Христа. Для досягнення цього ідеалу ми прямуємо з допомогою молитви, тому не можна однозначно визначити, скільки часу вона має тривати. Вирішення проблеми зумовлене кількістю нашого часу та залежить від ритму нашого внутрішнього життя.

Початківців заохочуємо робити малі кроки – нехай, практикуючи це милосердя, починають із кількахвилинної молитви, а в міру набуття досвіду продовжують час молитви. Духовне життя дещо пригадує тілесне: маленька дитина не може їсти те, що їдять дорослі – ані з огляду на кількість їжі ані з огляду на склад страв.

Звісно, не бракуватиме осіб, які керуються переконанням, що Ісус Христос молився дуже багато. Не можна стверджувати, що вони помиляються, але треба пам’ятати, що нашої мети, а саме наслідування Христа, не можна досягти відразу. До цього треба прямувати поволі, у міру сил кожної людини. У перші дні буде достатньо кількох хвилин, а з часом людині вдасться віднайти міру, відповідну до духовних потреб її душі.

Комусь для внутрішньої молитви потрібно п’ятнадцять, тридцять, сорок або ж шістдесят хвилин на день, комусь – більше, згідно з прагненням наповнити дух Божою присутністю під час молитви. У кожної людини така потреба інша, залежно від етапу, на якому перебуває її душа. У будь-якому разі кожен має можливість визначити часовий мінімум, потрібний для того, щоб у духовному житті відбувався поступ. Не стверджуймо відразу, що це складно – якщо наш організм уміє визначити кількість калорій, потрібних для його життєдіяльности, то, керуючись потребою душі, ми будемо в стані зрозуміти його потреби і належним чином збільшувати кількість часу, потрібного для молитви.

Що не менше, пам’ятаючи про те, що наша душа може не бути добрим порадником, варто просити поради в когось досвідченого в духовному керівництві; у того, хто, крім конкретних індивідуальних вказівок, також зможе інструктувати нас стосовно труднощів, на які можна натрапити в моменти знеохочення, а їх не бракуватиме. Молитва має за завдання довести нас до того моменту, коли ми зможемо особисто повторити за апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20).

Поки ми не дійдемо до визначеної мети, доти потребуємо певної кількости тих чи інших молитов. Бо як очевидною є потреба присвячувати час на внутрішню молитву, так само необхідно дбати про те, якою вона буде. Адже одна справа – знайти кілька хвилин для молитви пізно ввечері, коли ми вже втомлені, а інша – використати час, коли розум працює найпродуктивніше. Трапляється так, що дуже складно присвятити молитві час найбільшої розумової продуктивности, зазвичай це залежить від нашої щедрости для Бога. Залежно від того, наскільки ми щедрі, ми призначимо найліпший час на молитву або ж на виконання домашніх, професійних чи інших обов’язків, на розваги чи відпочинок. Добрі пори дня та ночі учні зазвичай призначають для того, щоб виконати найважчі домашні завдання, а решту – на заняття, пов’язані з роботою, яка не вимагає особливої уваги; і це є добрий час для молитви.

Найліпші моменти для внутрішньої молитви – це ранок, перші години дня, звісно, за умови, що відпочили ми достатньо, а також час після полудня. Однак траплятимуться ситуації, яких цей загальний принцип не стосується. Як завжди, треба згадати про індивідуальну відповідальність за прийняття рішення стосовно того, яку пору дня вибрати для молитви – ранок чи полудень, а може і одне, й друге. Бо корисно поділити молитву на дві частини – ранішню та денну, що допомагає упродовж усього дня підтримувати живу присутність Бога.

Незалежно від прийнятого рішення, треба пам’ятати також про те, що недостатньо визначити пору дня для молитви, оскільки якщо ми її не практикуємо, то ризикуємо, що наш шляхетний намір ніколи не втілиться в життя через спокуси демона або ж через наше природне внутрішнє налаштування.

Коли вже визначені тривалість та час молитви, залишається лише не зупинятися, не дозволити собі знеохочуватися через більші чи менші труднощі, які можуть виникнути. Найважливішою є витривалість, яка виключає можливість відкладати молитву на пізніше, навіть у випадку хвороби. Немає значення, чи особа більше чи менше спонтанна, ані те, чи приходять їй до голови добрі думки: «Починай молитву з твердою настановою ні не продовжувати ту молитву, щоб знайти утішення, ні не скорочувати її, коли ти в стані посухи» (св. Хосемарія Ескріва, Шлях, 99).

Попередній запис

Докладати зусиль

Наступний запис

Адже Бог мене не чує!