Так чи інакше не можна виключити ситуацій, коли все буде проти нас: ми не зможемо знайти потрібного усамітнення та будемо змушені молитися, незважаючи на численні перешкоди. Це означає, що настав час, щоб збільшити зусилля; це момент, коли мусимо ізолюватися від усього, що стоїть на перешкоді спокійної розмови з Богом.
«Переборюймо в зародку всіляке лінивство та фальшиві думки, що молитва може почекати. Ніколи не відкладаймо на завтра похід до джерела благодаті – і саме тепер настав оцей найліпший момент. Бог милостиво спостерігає за всім нашим днем, провадить нашу інтимну молитву. І ти, і я – повторю це ще раз – маємо Йому довіряти, так як довіряємо братові, другові, батькові. Скажи Йому – так як я зараз це кажу – що Він увесь є Величчю, Добротою, Любов’ю. І додай: Боже, тому я хочу любити Тебе з цілого серця, незважаючи на мою неотесаність, на мої брудні руки, запорошені пилюкою цього світу.
Саме в такий спосіб, майже несвідомо, ми рішуче й вирозуміло ступатимемо по Божих слідах. Відчуємо глибоко в наших серцях, що коли перебуваємо близько до Господа, то солодкими стають навіть біль, зречення та страждання. Яку силу дає Божій дитині таке сильне почуття близькости Отця! Тому – що би не трапилося – я сильний біля Тебе, Господи й Отче мій, який є моєю скалою й моєю силою» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 246).
Щоб уміло ізолюватися, треба обдумати, як саме це зробити. Саме так намагаються дати собі раду люди, які мають багато занять і в більшості випадків досягають задовільного ефекту. Як їм це вдається? Дуже легко! Вони створюють довкола себе захисний бар’єр від перешкод. Часом кожен із нас, запитуючи про якусь конкретну особу, отримав відповідь: «Її немає вдома», «Зателефонуйте через пів години» або «Прийдіть іншим разом». Це є ніщо інше, як лише чемні форми переказування інформації, що в цей момент та особа не може з нами зустрітися.
Віднайти потрібне усамітнення нам допоможе, наприклад, просте перебування в спокої та прохання, щоб упродовж якогось проміжку часу нам ніхто не перешкоджав. Або ж можна вийти з дому й прогулятися в такому місці, де нам ніхто не заважатиме. Цього треба поволі вчитися і ми зуміємо створювати захисний бар’єр, який відгородить від нас того, що може переривати молитву. Є ситуації, в яких достатньо типового «мене немає вдома» або ж відкласти візит на інший час тощо. А щоб обставини не панували над нами, потрібна міцна сила волі, а також переконання, що найважливіше завдання – це виконання обов’язків стосовно Бога. До них також належать учинки милосердя та всі інші обов’язки, пов’язані з нашим цивільним станом. Зазвичай нічого поганого не виникне через те, що ми відкладемо якийсь візит до того часу, поки не завершимо молитву, а виконання обов’язків спізниться на кілька хвилин.
То чому ж завжди саме молитва або якийсь інший учинок милосердя мусить чекати? Чому не можуть почекати праця, друзі та розваги? Зазвичай так діється тому, що нам видається, ніби праця або розваги не можуть чекати, але Бог може. Це почуття береться звідти, що Бог не протестує настільки галасливо, як шеф, друг чи егоїзм. Натомість насправді йдеться про те, що нам не вистачає поваги до Бога, Якого ми завжди спихаємо на другий план.
Таку поведінку можемо спостерігати за різних обставин. Молитися можна на вулиці, вдома, у кабінеті. Якщо немає іншого виходу, то можна молитися також під час подорожі потягом або автобусом: достатньо заплющити очі, а коли маємо враження, що голова зараз нам впаде і ми задрімаємо, то щоб не допустити цього, треба приязно розмовляти з Господом Богом. Іншим разом можна милуватися краєвидом і – замість того, щоб бездумно вдивлятися в нього, як це робить чимало осіб – ліпше заповнити цей час молитвою.