Пригода з Геленою Келлер
Мала американська дівчинка Гелена Келлер (1880-1968) була німою, глухою і незрячою. І слух, і зір втратила внаслідок запалення мозкових оболонок, коли їй було 19 місяців. У наступних роках свого життя вона згадувала ніби крізь імлу, що світ наповнений кольорами та звуками.
Як можна навчити чогось дитину, яка не чує і не бачить? Батьки Геленки вважали, що це неможливо. Однак вдалося знайти добру вчительку, Анну Саліван, котра взялася за навчання дівчинки. Був лише один спосіб, з допомогою якого вчителька могла якось «промовити» до своєї учениці. Це був дотик до її долоні. Лише завдяки дотикові Геленка здобула середню та вищу освіту, і навіть написала кілька книг.
У навчанні Геленки траплялися різні цікаві ситуації. Коли вчителька писала на її долоні слово «лялька», а потім давала потримати ляльку, дівчинка швидко поєднувала напис з предметом. Так само було з книжкою, олівцем та іншими предметами. Коли вчителька написала на її долоні слово «люблю», дівчинка відчула на долоні літери, але не могла зрозуміти, що вони означають. Бо немає такого предмета, як любов, не можна його взяти в руки. У вчительки з’явилася добра ідея. Вона обняла та поцілувала дівчинку після того, як написала слово на її долоні. Геленка відчула, як б’ється серце іншої людини. Однак після кількох наступних поцілунків дівчинка все ще не могла зрозуміти, чим є любов. Лише згодом зрозуміла, що любов полягає не лише в поцілунках, що йдеться про щось набагато більше.
Навіщо я розповідаю про це? Бо багато хлопців та дівчат думають, що любов – це насамперед обійми і поцілунки. Про них, як і про малу Геленку, можна сказати, що вони ще не розуміють, чим є любов. Можливо тому, що на вулиці або в парку часто бачать, як молоді люди, про котрих говорять, що вони закохані, цілуються і обнімаються.
Безперечно, поцілунок, так само як і їжа, не поганий у своїй суті. Однак якби хтось цілісінький день сидів і їв, то це був би гріх переїдання, а якби ще й крав ту їжу в когось, то це була б крадіжка. Подібно, якби чоловік і жінка забули про обов’язки та працю, а думали лише про поцілунки, то це не було б справжнє кохання, особливо коли б йшлося про чужого чоловіка чи дружину. Це був би гріх проти шостої заповіді, гріх нечистоти.
За одним столом
У Євангелії читаємо про оздоровлення біснуватого. Євангеліст Марко не описує, у чому виявлялася біснуватість того чоловіка. Можливо, у непристойній поведінці, може ще в чомусь. Коли Ісус Христос його оздоровив, він поводився цілком нормально.
Подібне оздоровлення не завадило б багатьом людям, а також старшим дітям, котрі поводяться непристойно або вживають непристойні слова.
Учителька в школі дала завдання написати твір на тему «Що таке любов?». Один хлопчик написав, як виглядає любов у його родині. «Мій татко працює і заробляє гроші. Мама займається домом, робить закупи і куховарить. Я теж допомагаю: приношу дрова і вугілля для кухонної печі. Потім ми сидимо всі разом за одним столом, їмо обід або вечерю і розмовляємо про різні справи. Це і є любов».
Цей хлопчина, напевно, бачив, як батьки обнімаються чи цілуються, але для нього це не було найважливішим аспектом любови. Батьки його також обнімали і цілували. Це для нього було природним вираженням любови.
Поцілунки
На лавці в парку сидить мама з чотирирічним Петрусем. Неподалік на лавці хлопець тримає свою дівчину за голову і пристрасно стискає її.
– Мамо, а чому вона не захищається? – запитав малюк.
– А чому вона повинна захищатися?
– Ти хіба не бачиш, що той хлопець хоче її задушити? – пояснив Петрусь.
– Можливо, ти маєш рацію, і вона справді повинна захищатися, – відповіла мама.
Інколи Петрусь бачив, як цілуються тато з мамою, але подібне ніколи не спадало йому на думку.
А що ви думаєте про такі поцілунки, особливо в громадських місцях?